Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— А який у цьому сенс? — здивувалася Пенелопа. — Якби Порядок хотiв приховати, що полює на тебе, вiн пiдiслав би якусь нейтральну iстоту, а не своє створiння. Адже й без допиту ясно, чия це робота.

— Аж нiяк не ясно, — заперечив Брендон. — Порядок мiг надати свого Карателя в чиєсь розпорядження.

— То це Караючий Ангел? — запитав я, глянувши на забите чудовисько. Менi стало моторошно.

— Атож. Караючий Ангел Порядку. Хiба ти не знав?

— Якось не випадало познайомитися. Не мав такої честi... — Я знесилено розпростався на травi. — Власне кажучи, не має принципового значення, чиї накази виконував Агнець — самого Порядку чи когось iншого. Надавши цьому „комусь” свого Карателя, Порядок, безумовно, знав про його цiлi. А отже, не заперечував.

Юнона сiла поруч зi мною, поклавши бiля своїх нiг Ескалiбур.

— Це зрозумiло, — сказала вона. — Навряд чи Порядковi до вподоби, що на корону Свiтла претендує адепт iншої сили.

— Мамо! Я вже казав тобi...

— Не поспiшай з вiдповiддю, Артуре. Гарненько подумай, перш нiж вiдмовлятися. Я певна, що цей Агнець був лише першою ластiвкою, провiсником масованого наступу Порядку на Екватор. Зараз твоя задача — згуртувати Доми перед новою загрозою. На тронi Свiтла, iз Силою, що представляє Свiтову Рiвновагу, ти зможеш об’єднати навколо себе всю чаклунську спiльноту.

Я промовчав. У маминих словах був свiй резон, а я не мав нi сил, нi бажання сперечатися з нею.

Тим часом Брендон, Бренда й Пенелопа вiдтягли вбите чудовисько вбiк, пiдiйшли до нас i розсiлися обабiч мене на травi. Чим не тема для картини: дружна сiм’я влаштувала привал пiсля вдалого полювання...

— Каратель щось казав тобi? — запитав брат. — Чи накинувся без пояснень?

— Таки дещо пояснив, — вiдповiв я. — Мабуть, при своїй появi почув, як я сказав мамi, що не претендую на батькiв трон, i... — Я слово в слово переповiв вступну промову Агнця i наш короткий обмiн реплiками.

Брендон так i присвиснув. А Бренда задумливо похитала головою:

— Надто конкретно це звучить, вам не здається? Схоже, Агнець принагiдно повторив думку, висловлену кимсь iншим.

— Тим, хто послав його, — пiдхопила Пенелопа.

— I хто бачить в Артуровi небезпечного претендента на престол, — додала Юнона.

— Це Амадiс або Рахiль, — сказала Бренда.

— Чи Александр, — припустив я тiльки тому, що менi не хотiлося, аби до замаху був причетний Амадiс. — У Рахiлi й Амадiса надто явнi мотиви, i пiдозра одразу впала б на них. А от Александр...

— Дурницi! — рiзко промовила Юнона, якiй дуже не сподобалося моє припущення. — Александр не має жодних мотивiв.