Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Їй доведеться звикати не лише до цього... — А кiлька секунд помовчавши, продовжив: — Коли я розповiдав вам свою iсторiю, то не сказав про дiвчину, що незабаром стане моєю жiнкою.

— Ага... — сестра лукаво всмiхнулася. — Це та, з якою ти розмовляв ще першого дня? Брендон каже, що вона справжня красуня. За його словами, ви дивились одне на одного закоханими очима, хоч i розмовляли дуже офiцiйно.

— Вiн помилився, — сказав я, вiдчуваючи, як паленiють мої щоки. — То була Дана, наречена короля Колiна. А мою звуть Дейдра, вона Данина двоюрiдна сестра, дочка покiйного короля Брiана... — Я розповiв про неї все, що вважав за потрiбне, а вiдтак обережно запитав: — Як ти думаєш, Пенелопа болiсно вiдреагує на цю звiстку?

— Гадаю, буде прикро вражена. Адже в її уявленнi ви з Дiаною були єдиним цiлим. Проте вона вже готова до цього... в усякому разi, готується. Зокрема цим i викликана її теперiшня меланхолiя.

— Он як! — образився я. — Брендон уже подiлився з нею своїми безглуздими здогадами щодо Дани?

Бренда уважно подивилася на мене, i в її очах я прочитав запитання: а чи такi вже вони безглуздi?

— Нi, це я. Позавчора, нiби мiж iншим, висловила припущення, що раз ти прожив двадцять рокiв, нiчого не пам’ятаючи про себе, то цiлком можеш бути зарученим, а то й одруженим.

— I що Пенелопа?

— Була шокована. Досi їй навiть на думку це не спадало. Як я вже казала, вона лише починає сприймати тебе як живу людину.

— Тодi прошу... — Я зам’явся. — Ну, натякни їй про Дейдру. Тонко, ненав’язливо, щоб не приголомшити її одразу.

Бренда мугикнула:

— Непросте завдання. Але спробую. Пенелопа все рiвно довiдається про це — то краще вже вiд мене. Я буду дуже делiкатна.

— Дякую, сестричко.

Я дiстав з кишенi сигарету i закурив. Бренда зiбрала розкиданi на столi аркушi з текстом заклять i стала їх переглядати. В її очах засяяли жадiбнi вогники.

— Чари просто клас, — сказала сестра i зiтхнула. — Шкода, що не можу скористатися ними.

— Поки не можеш, — уточнив я.

— То ти вже вирiшив? — запитала Бренда.

Я ствердно кивнув:

— Я вiдведу вас до Джерела. Всiх трьох.

— Але ти ще погано знаєш нас.