Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Я зiтхнув:

— Будь ласка, не тисни на мене, мамо. Не грай на моєму патрiотизмi, а тим бiльше — на неiснуючому антисемiтизмi.

Вона подивилася на мене довгим поглядом i мовила з гiркотою:

— Боюся, ти справдi поганий син Свiтла.

— Це ще одна причина, щоб я не претендував на батькiв трон. Корона Свiтла не для мене.

— ДУЖЕ ПОХВАЛЬНО! — зненацька пролунав за нашими спинами трубний голос. Тiєї ж таки митi мої почуття забили тривогу, попереджаючи про вiдкриття Тунелю. Видно, я ще погано контролював свiй Образ Джерела i в запалi полемiки з Юноною мимоволi послабив контакт до мiнiмального рiвня, тому запiзно виявив манiпуляцiї з силами. А трубний голос вiв далi: — ПРОТЕ Є ВIРНIШИЙ СПОСIБ ГАРАНТУВАТИ, ЩО ТИ НЕ ЗМIНИШ СВОГО РIШЕННЯ. ЦЕ СМЕРТЬ. МЕРЦI НЕ СИДЯТЬ НА ТРОНI.

Роздiл 21

Щойно зачувши трубний голос, ми з Юноною миттю скочили на ноги i рвучко розвернулися. На той момент я вже тримав Ескалiбур у руцi.

Крокiв за п’ять вiд нас стояв широкоплечий здоровань, понад два метри заввишки, зодягнений в усе бiле, з бiлим, мов снiг, волоссям i блакитними, без зiниць, очима. За його плечима трiпотiли снiжно-бiлi, схожi на лебединi, крила. В обох руках вiн тримав важезнi мечi; ще двоє висiли в нього на поясi в пiхвах.

Над головою iстоти зависло в повiтрi золоте осяйне кiльце на зразок нiмба. Я напружив свiй чаклунський зiр i з величезною прикрiстю переконався, що цей нiмб не дешевий трюк, а Знак Янь, Символ Порядку. Юнона, мабуть, упiзнала його, бо вражено охнула.

— Хто ти? — запитав я у здорованя.

— Агнець Божий, — вiдповiв вiн менi своїм трубний голосом.

Я нервово посмiхнувся, хоча менi було не до смiху.

— Он як! Невже наближається кiнець свiту?

— Для тебе — так, зраднику. Я надiсланий, щоб я скинув тебе в Хаос, де якраз твоє мiсце.

У вiдповiдь на таку недвозначну заяву я викликав Образ Джерела, що завис передi мною, випромiнюючи блiдо-голубе сяйво, видиме лише на вищих рiвнях сприйняття.

— I хто тебе надiслав? — запитав я у здорованя, що назвався Агнцем Божим.

— Краще не питай, — гордовито мовило чудовисько. — Почувши вiдповiдь, ти вжахнешся.

Я полегшено зiтхнув. Ще з дитячих урокiв я знав, що iстоти з Порядку не можуть брехати. Коли їм треба щось приховати, вони починають викручуватися, уникати прямих вiдповiдей i говорити всiлякими натяками. Якби Агнець виконував волю Порядку, вiн так би й сказав. Хоча тепер я був адептом Джерела, представником третього полюса iснування, мiтраїзм пустив надто глибокi коренi в моїй свiдомостi, i за старою звичкою мене лякала думка, що я мiг чимось прогнiвити Порядок.

„Артуре! Юноно! — надiйшли до нас схвильованi думки Пенелопи. — Що там коїться?”