Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Не кажи так, синку, це нечесно. Ви обоє менi дорогi, але зараз iдеться не про почуття, а про державнi справи. З вас двох ти старший i сильнiший, тому саме ти маєш зайняти престол. Брендон це розумiє.

— Ще б пак! Вiн багато чого розумiє. Вiн дуже тямущий. До того ж вiн слухняний син.

Маминi щоки зашарiли:

— На що ти натякаєш?

Я пiдняв голову з її колiн i сiв поруч з нею.

— Мамо, — м’яко промовив я. — Не дури себе. Зараз ти керуєшся саме емоцiями. Нi для кого не секрет, що ти завжди хотiла бачити мене батьковим наступником. I тепер намагаєшся переконати i мене, i саму себе, що Брендон має поступитися менi лiдерством в iнтересах справи. А насправдi це лише зашкодить єдностi опозицiї, внесе розкол у її лави, збентежить i обурить багатьох Брендонових прихильникiв.

— Але ти...

— У будь-якому разi, на мою участь у вашiй грi не розраховуй. Я не ворогуватиму з Амадiсом.

— Через дурну дитячу сентиментальнiсть?

— Зокрема через це. У нас завжди були гарнi стосунки. Амадiс навiть подарував менi Ескалiбур...

— Не подарував, а позбувся. Вiн просто боявся брати її до рук. Цей безхребетний тюхтiй навiть не наважився вимагати у Брендона повернення батькової Грейндал.

Я байдуже знижав плечима:

— Ну то й що. Зрештою, кожен має свої вади. Вiдколи Амадiс став королем, минуло небагато часу. Я вважаю, що йому треба дати шанс.

— Шанс! — пирхнула Юнона. — Вiн уже розтринькав усi свої шанси! Рахiль цiлком вiдсторонила його вiд справ i тепер править його iм’ям, а милий твоєму серцю Амадiс лише виконує обов’язки верховного жерця Мiтри, керує обрядами, влаштовує пишнi церемонiї i все таке iнше, на що вiн майстер. А вся свiтська влада в Домi зосереджена в руках Рахiлi.

— Брендон каже, що з неї вийшла непогана королева, — зауважив я.

— Вiн хоче так думати, щоб умити руки й вiдiйти вiд справ. Я, втiм, не заперечую: Рахiль справдi розумна, вольова й енергiйна жiнка. Вона вже довела, що має хист до державницьких справ. Iнша рiч, у чиїх iнтересах...

— Стоп! — сказав я, збагнувши, до чого гне Юнона. — Навiть не думай читати менi лекцiю про змову пiдступних сiонiстiв. Я вже давно не вiрю в такi дурницi.

— Це не дурницi, Артуре. Ти знаєш, я далека вiд антисемiтизму, але те, що витворяє Рахiль, — справжнiсiньке неподобство. Коли я була королевою Свiтла, то завжди ставила iнтереси Дому твого батька понад усе. А Рахiль нiколи не забуває, що вона — дочка Iзраїлю, i в усiх своїх дiях керується саме цiєю обставиною.

— Її можна зрозумiти, — сказав я. — Як i кожна iзраїльтянка, вона вважає свiй Дiм богообраним.

— Атож. Вона щира в своїх переконаннях — та хiба це має значення. Головне, що вона править Домом Свiтла, твоїм рiдним Домом, Артуре, як колонiєю Дома Iзраїлевого.