Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Юнона сама роздягла мене й поклала, як малу дитину, в лiжечко. Потiм довго сидiла поруч зi мною, а я, сп’яну забувши про свої тверезi розрахунки, розповiв їй геть усе — i як дiстався до Серединних свiтiв, i як перетворився на дитину, як потiм жив двадцять рокiв, не пам’ятаючи свого минулого, як потрапив у Безчасiв’я i згадав себе, як занурився в Джерело i здобув Силу...

Нi, я не шкодував про свою вiдвертiсть. Зрештою, я однаково не змiг би приховати вiд матерi навiть найменшi дрiбницi. Але менi було дуже соромно, що напився як свиня. Що подумала про мене Пенелопа?..

Годинник показував пiв на дев’яту ранку — звичайно, за умовним часом, бо в Сутiнках не було природної змiни дня та ночi. Я вибрався з лiжка i почалапав до ванної. Стоячи пiд холодним душем, думав про майбутню подорож у Хаос i намагався згадати, чи казав про це Юнонi. Здається, не казав. Це добре. Залишалося сподiватись, що нi моя дочка, нi брат з сестрою цього не вибовкали...

Пенелопу я знайшов у холi. Побачивши мене, вона вiдклала убiк книгу, яку читала до моєї появи, пiдiйшла до мене й поцiлувала в щоку.

— Привiт, Артуре. Ти як?

— Привiт, Пеннi. Нормально. А як близнюки?

— Ще сплять. Думаю, скоро прокинуться.

— А Юнона?

— На Марсi. Якiсь невiдкладнi справи. Обiцяла повернутися до сiєсти.

— А ще ранiше заявляться родичi, — сказав я. — Мама не вмiє тримати язика за зубами.

— Таки не вмiє, — погодилася Пенелопа. — Але цього разу, гадаю, притримає — щоб не дiлитися тобою з iншими. Хоча тебе й так незабаром вирахують. З мною вже зв’язувався дiд Янус.

— Ну i?

— Боюсь, я збрехала не дуже переконливо. Його майже неможливо обдурити, вiн бачить людей наскрiзь.

Я мiг лише поспiвчувати Пенелопi. Зi свого досвiду я знав, яка це невдячна справа — кривити душею перед Янусом.

— До речi, як там комп’ютер? Ще рахує?

На доччине обличчя набiгла тiнь.

— Так. Я кепсько розумiюся на математицi, але скидається на те, що послiдовнiсть ввiйшла в зону сильних нерегулярностей.

Я скрушно зiтхнув. Цього я найбiльше боявся...

*

Потiм ми сидiли на кухнi. Пенелопа пригощала мене снiданком i розповiдала менi про своє життя без батька й матерi, про тих небагатьох родичiв зi Свiтла та Сутiнкiв, що з ними зналася. Згодом до нас приєднались близнюки й одразу палко засперечалися, хто з них супроводжуватиме мене в Хаос; довелося кидати жереб, i Бренда програла. А всi мої спроби умовити дочку залишитися тут були безрезультатнi, тож зрештою я поступився. Вiдтак Брендон та Пенелопа пiшли перевдягатися, а ми з Брендою ще раз навiдалися до комп’ютера. Нiчого втiшного вiн нам не повiдомив.