Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Мiлорде, — промовила Дана збентежено, — я бачу вас... нiби з-пiд землi.

— Перепрошую, принцесо, але довелося скористатися калюжею. Iнших дзеркальних поверхонь поблизу немає.

Дана кивнула i перевела погляд трохи вбiк. У її очах застигло нiме запитання.

Я повернув голову й побачив поруч Брендона. За всiма правилами вiн мав вiдiйти, щоб не заважати менi. Проте не зробив цього — а я, звiсно, не став його проганяти.

— Це мiй брат Брендон, принцесо, — пояснив я, i Брендон чемно вклонився.

Всупереч моїм очiкуванням, Дану зовсiм не вразило, що я маю брата.

— Дуже мило, мiлорде, — сказала вона.

— Радий знайомству, принцесо, — навзаєм вiдповiв Брендон. — Я вам не заважаю?

— В жодному разi, — запевнила його Дана i знову подивилась на мене. — Лорд Фергюсон люб’язно дозволив менi скористатися його дзеркальцем. Я хотiла спитати вас про Колiна.

— А що з ним?

— Це я й хочу з’ясувати. Сьогоднi зранку я бачилася з ним. I вiн дуже змiнився.

— Авжеж змiнився. Вiйна сильно змiнює людей.

Дана заперечно похитала головою:

— Колiн змiнився вiд часу нашої останньої зустрiчi, вчора ввечерi. За одну нiч його наче пiдмiнили. Вiн видався менi зовсiм iншою людиною.

— А саме?

— Це важко описати словами. Зовнi вiн лишився такий, який був, але... в мене склалося враження, що вiн став старший. I коли ми розмовляли про вас... про те, як ви пройшли до Джерела, у Колiна був такий вигляд, нiби це сталося дуже давно, кiлька рокiв тому.

— Мабуть, для нього так i є, — сказав я. — Гадаю, вiн просто втомився вiд вiйни та державних турбот i вирiшив вiдпочити в мiсцi, де час iде дуже швидко.

— Ви теж так думаєте?

— А чому „теж”?

— Лорд Фергюсон висловив таке ж припущення. Вiн вважає, що немає пiдстав для хвилювання. Однак я вирiшила впевнитись у цьому.