Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Я похитав головою:

— Нi, брате, нiчого не вийде. Я не збираюся змагатися за батькову корону. Зваж, що я не лише знайшов витоки Формотворчих, не лише здобув Силу Джерела — а й натрапив на свiт зi стiйкою й численною чаклунською спiльнотою. Розумiєш, що це означає?

Брендон раптом зупинився i спрямував на мене захоплений погляд:

— Хай йому чорт! Заснування нового Дому!

— Атож. I невже ти мiг подумати, що я промiняю цю почесну мiсiю на сумнiвну честь скинути з батькiвського престолу нашого старшого брата?

Брендон зiтхнув:

— Твоя правда, Артуре. Я б нiзащо не промiняв... Але тобi не конче ворогувати з Амадiсом. Ти можеш визнати його законним королем Свiтла, i це покладе край мiжусобицi в нашому Домi. Твоя пiдтримка нинiшньої влади виб’є грунт з-пiд нiг опозицiї. Зараз ситуацiя змiнилася.

— I як саме?

— Безумовно, на краще. Королева Рахiль дiє дуже рiшуче. Вона розiгнала зграю Амадiсових дружкiв та коханок, що правили за його спиною, i почала наводити лад у Царствi Свiтла. Я певен, що незабаром обстановка в Домi нормалiзується.

— Чому ж тодi сам не помиришся з Амадiсом?

— Бо не можу. Я його ненавиджу. Це вже нашi особистi рахунки.

— Справдi? — скептично запитав я. — Важко в це вiриться. Якщо твої претензiї на престол пiдтримує дiд Янус, завше такий обережний i помiркований, то в Царствi Свiтла коїться справжнiй розгардiяш. I твої запевнення, що...

Я раптом замовк, вiдчувши легенький тиск на мозок. Зi мною хтось намагався зв’язатися — але не через Сапфiр, який я перекодував, щоб мене не смикали раз по раз родичi та знайомi. Виклик iшов через мiй Образ Джерела, линув iз нескiнченностi вiд спецiально настроєного на нього дзеркальця.

— Моргане, ти? — запитав я i звичним жестом дав братовi зрозумiти, що зараз на зв’язку.

„Нi, це я, лорде Кевiне — пролунало в моїй головi. — Дана...”

Немов тупа голка простромила моє серце, i воно болiсно занило. Що це зi мною? Прокляття!

„Хвилечку, принцесо,” — так само подумки вiдповiв я й повернувся до Брендона: — Маєш дзеркальце?

Той мовчки розвiв руками.

Тодi я пiдiйшов до найближчої калюжi й наклав на неї вiдповiднi чари. Синє небо, жовто-червоне листя сусiднiх дерев i моє обличчя на якусь секунду стали чiткi, як у справжньому дзеркалi. Вiдтак поверхня взялася брижами, потiм стала матовою, а ще за кiлька миттєвостей туман розступився, i я побачив Данине лице, оточене водоспадом вогненно-рудих завиткiв.

Навiть безстороннiй спостерiгач смiливо назвав би Дану красунею — а я, на свою бiду, не був безстороннiм. Я мало не задихнувся вiд насолоди бачити її, дивитися в хвилюючу глибину її смарагдових очей, тремтливо доторкатися своїми думками її думок... Кепсько я настроїв дзеркальце — воно встановлювало надто тiсний контакт, пропускало емоцiї. З Образом Джерела слiд поводитися обережнiше, вiн надто потужний.