Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Ми спустилися на перший поверх i пройшли в кухню, де Бренда швиденько скип’ятила воду в чайнику, приготувала цiлий глечик гарячої кави i зробила десяток бутербродiв з м’ясом, сиром та зеленню. Ми сiли за стiл i взялися до їжi.

Я швидко ум’яв два бутерброди, потiм вiдкинувся на спинку стiльця й дiстав сигарету. Бренда їла з чудовим апетитом, а я мовчки курив, пив каву й милувався нею. Поза сумнiвом, вона була найчарiвнiшою з моїх сестер, рiдних i зведених, навiть маленький зрiст нiтрохи не шкодив їй, а лише вигiдно пiдкреслював її красу — тендiтну й витончену. Бренда не вiдзначалася якоюсь особливою жiночнiстю, але в неї було те, що подобалося менi бiльше, нiж жiночнiсть, — сила духу й жага до життя.

Пiсля четвертого бутерброда Бренда приборкала свiй гастрономiчний запал i замислено промовила:

— Отже, витоки Формотворчих таки iснують. I Серединнi свiти теж.

Це було не питання, а констатацiя факту. Проте я вiдповiв:

— Доказ їхнього iснування мiститься в тих даних, що ти ввела замiсть вихiдних посилок Дiани.

— Я вже зрозумiла, — кивнула сестра. — I мушу сказати, що ти вчинив дуже необачно. Дав менi iнформацiю, я запам’ятала її i тепер зможу потай вiд тебе розрахувати найбезпечнiший шлях.

— За моїми оцiнками, — зауважив я, — максимальна ймовiрнiсть уцiлiти на найбезпечнiшому шляху, розрахованому зi знанням усiх граничних умов, не перевищує однiєї тисячної.

— Одна тисячна вже щось. Це не одна мiльярдна. При такiй iмовiрностi виживання ризик стає виправданим. Нагорода за нього — могутнiсть. I могутнiсть, мабуть, надзвичайна, якщо ти спокiйно змiг повернутися, знехтувавши всiма небезпеками. — Певно, я мав дуже розгублений вираз обличчя, бо Бренда лукаво всмiхнулася. — Все нормально, Артуре. Тобi пощастило зi мною. Ти не пошкодуєш, що довiрився менi.

Сестра взяла з тарiлки п’ятий бутерброд, iз сумнiвом подивилася на нього, потiм важко зiтхнула i з видимим жалем поклала назад на тарiлку.

— Знаєш, — сказала вона. — Коли я починаю їсти, те нiяк не можу зупинитися.

Я знизав плечима:

— Їж собi на здоров’я.

— Бiда в тому, що маю схильнiсть до повноти.

— Важко повiрити, — зауважив я. — З такою фiгурою.

— А проте це так. Щойно перестаю стежити за собою, вiдразу гладшаю. Але волiю берегти фiгуру за допомогою дiєти та здорового способу життя. Зайвий раз накладати на себе чари — шкодити нервам.

— Це правильно, — схвалив я. — А комп’ютери — це твоє хобi чи фах?

— Фах. Я кiбернетик.

— Тобто не просто iнженер-програмiст, а науковець?

— Маю ступiнь доктора наук. Але й не цураюся прикладних задач. Менi належить одна з провiдних на Землi Хiросiми фiрм з розробки iгрових програм.