Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Брендон теж цим займається?

— Нi, вiн психолог. I дуже непоганий, мiж iншим.

— Ви живете разом?

— Так, — вiдповiла Бренда i квапливо додала: — Як брат i сестра.

— Не сумнiваюся, — запевнив я. — Пенелопа казала про тi дурнi плiтки щодо вас. Ви залишили Царство Свiтла через них? Чи через те, що у Брендона не склалися стосунки з Амадiсом?

Бренда спохмурнiла i взяла сигарету. Я хотiв був зауважити, що це суперечить її тезi про здоровий спосiб життя, але передумав. Закуривши, вона спитала:

— А що тобi розповiла Пенелопа?

— Майже нiчого. Знаю лише, що про вас почали поширювати чутки, Амадiс сприяв цьому, i зрештою ви пiшли з Дому.

— Так воно й було, — пiдтвердила Бренда. — Але почалося все набагато ранiше, мабуть, ще до нашого народження. Ти знаєш, що батько був не в захватi вiд Амадiса?

— Знаю, — кивнув я. — Вiн вважав, що Амадiс надто довго був наступником престолу, щоб стати гарним королем. Одного разу в припадку вiдвертостi батько поскаржився менi, що сам зiпсував Амадiса, вселивши йому сильний комплекс неповноцiнностi, придушивши iнiцiативу та самостiйнiсть. Мовляв, Амадiс так звик бути на побiгеньках i грати другi ролi, що з нього навряд вийде повноцiнний монарх. — Я допитливо подивився на Бренду. — То батько мав рацiю?

— На всi сто, — безапеляцiйно заявила вона. — Батьковi побоювання справдилися, причому в найгiршому варiантi. Амадiс дуже поганий король.

Я розвiв руки й одночасно знизав плечима в жестi слiпої покiрностi долi.

— На жаль, нiчого не вдiєш. Наступним за Амадiсом iшов Александр — а вiн був би ще гiршим королем.

— Александра давно скинули з рахункiв, — заперечила Бренда. — Вiн i сам не хоче мати нiчого спiльного з нашим Домом. Наступним був ти — але ти аж надто захопився Сутiнками i став справжнiм Сутiнковим, що зовсiм не подобалося дiтям Свiтла. Ти вiдверто сповiдував Свiтову Рiвновагу... а не тайкома, як ми з Брендоном. Словом, ти не виправдав батькових надiй, вiн викреслив тебе зi списку претендентiв на трон i вирiшив зробити своїм спадкоємцем Брендона. Це рiшення вiн прийняв ще до того, як ти пiшов у нескiнченнiсть.

— Справдi? Дивно. А я нiчого не знав.

— У той час про це знала лише мама. — Бренда зробила виразну паузу. — Вона вперто наполягала на твоїй кандидатурi, i через її безкомпромiсну позицiю батько довго не зважувався оголосити Брендона наступником престолу.

— Навiть пiсля мого зникнення?

— Навiть пiсля цього. Мама любила тебе дужче, нiж усiх нас разом узятих, вона чути не хотiла про твою можливу смерть... I таки серце її не пiдвело. — Сестра тихо зiтхнула. — Хоча тебе врештi-решт офiцiйно визнали загиблим. Шiстнадцять рокiв тому в Пантеонi був установлений порожнiй саркофаг iз твоїм iм’ям, вiдбулася жалобна церемонiя, а батько виголосив промову, у якiй прямо заявив, що бачив тебе своїм спадкоємцем.

— Хитрий хiд! — вихопилось у мене. — Таким чином вiн дав усiм зрозумiти, що Амадiс давно поза грою.

— Атож. Пiсля твого символiчного похорону тiльки про це й говорили. I коли батько, витримавши двотижневу паузу, видав указ про призначення Брендона наступником престолу... гм, з формулюванням: „у зв’язку з констатацiєю факту загибелi сина нашого Артура”, — це вже нi для кого не було несподiванкою.