Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Вiн навiть не пiдозрює, що ти — це ти?

Бронвен усмiхнулася:

— Далебi, до чого чоловiки слiпi! Це ж треба: не впiзнати рiдну сестру, нехай i в iншiй подобi. — З цими словами вона знову перетворилася на Снiгову Королеву.

— Надзвичайна метаморфоза, — сказав я. — Вражає.

Втiм, змiнювати зовнiшнiсть дозволяли й Формотворчi. Проте не довiльно, а лише лише в межах, зумовлених генотипом — тобто зробитися старшим чи молодшим, пiдправити риси обличчя, вiдкоригувати фiгуру абощо. Крiм того, такi трансформацiї не можна було провести за лiченi секунди — вони вимагали вiд кiлькох годин до кiлькох днiв, залежно вiд масштабiв перетворення. А от Бронвен демонструвала справдешнi чудесв перевтiлення...

— Сила Джерела дозволяє тобi виробляти такi штучки?

— Атож. Можна перекинутися на кого завгодно. Проте ненадовго — пiдтримання невластивої подоби вимагає постiйних зусиль. Тому менi нелегко повсякчас носити личину колишньої веснянкуватої Бронвен.

— Як це? — не зрозумiв я.

— Джерело зробило менi подарунок — дещо змiнило в моїх... як їх там?.. ага, генах. Тепер справжня я — отака, яку ти зараз бачиш. Мабуть, Джерелу не чуже марнославство, i воно захотiло мати вродливу Хазяйку.

— Ого! — вражено i трохи налякано промовив я. Поєднання чарiв i генної iнженерiї як правило призводило до непередбачених наслiдкiв, i вiдомi в багатьох свiтах вовкулаки були ще не найгiршим результатом таких експериментiв. В усiх без винятку Домах втручання в природну генетичну структуру було категорично заборонене i каралось дуже суворо. Залишалося сподiватись, що Джерело не зробило Бронвен ведмежої послуги. Зрештою, воно ж таки вселенська стихiя...

— Ти згоден, що я надзвичайна красуня? — допитувалась Бронвен. — Я подобаюсь тобi?

— Так, подобаєшся, — визнав я. — Ти справдi надзвичайна красуня.

— I ти хочеш мене?

— Анiтрохи! — рiзко i нещиро вiдповiв я.

Бронвен зайшлася дзвiнким смiхом:

— Ах, Кевiне, сердешний! Оце так ускочив у халепу! Дейдра — я — а тепер i Дана.

I ще Дiана, тоскно подумав я. Анi Бронвен, що викликала в мене хiть, анi Дана, до якої я поки що не почував нiчого, крiм симпатiї, не могли зрiвнятися з Дейдрою. Але Дiана...

— Тут буває ще хтось, крiм тебе та Колiна? — поцiкавився я, щоб змiнити тему розмови.

— До вчора нiкого не було, — вiдповiла вона. — А якраз минулої ночi, напередоднi своєї смертi, сюди сунувся Аларiк Готiйський. Хотiв нишком прокрастися до Джерела — а уздрiвши мене, зразу втiк. Шкода, що я його не впiймала!

— А мене ти пропустиш до Джерела?