Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Бронвен раптом стривожилася:

— Якщо ти справдi принц Артур з роду Пендрагонiв... Ти ж не збираєшся претендувати на престол мого брата?

Я загадково всмiхнувся i промовчав. Правду кажучи, я ще не мав часу, щоб обдумати подальшi плани. До того як Бронвен запитала мене, я не розглядав таку можливiсть. Але згодом неодмiнно розгляну — iдея варта уваги. Я нiколи не вiдзначався владними амбiцiями, проте перспектива правити в легендарному Авалонi могла спокусити будь-кого з принцiв Свiтла — навiть закоханого в Сутiнки.

Так i не дочекавшись вiдповiдi, Бронвен приречено сказала:

— Отже, вiдтепер ти зазiхатимеш i на Колiнову корону, i на його наречену.

— Про що ти кажеш?

— Коли ти ввiйшов у Ворота, Дана несла Знак Життя. А король Вортимер не даремно попереджав про виникнення небажаних зв’язкiв.

— Ага...

— Тебе ще не пройняло, але скоро пройме. Якщо Посвячений — чоловiк, то мiж ним i Провiдником лiворуч виникає взаємний потяг. А коли в Ворота входить жiнка, то домiнує зв’язок з iншим Провiдником — тим, що несе Знак Мудростi. Саме тому тебе вабить до мене всупереч усiм твоїм твердженням, що ти любиш Дейдру.

— Ага, — повторив я. — Он воно що... Ти ввiйшла в Ворота разом з Колiном?

— Одне уточнення: перед ним. Я знала все про обряд посвячення, бо пiдслухала вашу розмову з архiєпископом. Я взагалi люблю пiдглядати й пiдслуховувати; я стежила i за вашою сьогоднiшньою зустрiччю з Колiном, але не встигла зупинити тебе — ти заскочив зненацька навiть мене... Отож уночi, напередоднi коронування, я потай пробралася в Колiнiв кабiнет i взяла з шухляди Вогнезор, який вiн не наважився знищити, хоча Дана й попереджала його. А з допомогою каменя, що був настроєний на Колiна, я отримала доступ до його Знака Сили i пiд час церемонiї тримала постiйний контакт з вашою трiйцею. А ви нiчого не вiдчули.

— Я захоплений твоєю майстернiстю, Бронвен, — сказав я, бо вона хотiла це почути. — А що було далi?

— Коли ви з Даною вiдчинили Ворота, я прослизнула поперед Колiна й опинилась у Безчасiв’ї. Мене зустрiла Хазяйка, ми сильно погиркалися, бо я вже знала вiд Емрiса про її злочини. Наша сутичка тривала недовго; я досить легко перемогла її й утопила в Джерелi. Потiм сама занурилася в нього, пройшла Шлях Посвяти та Коло Адептiв, пiсля чого перенеслася в наступну мить i зустрiла Колiна вже в ролi нової Хазяйки.

— Що значить „перенеслася в наступну мить”? — запитав я, згадавши Колiновi слова про дивне поводження часу в цьому мiсцi.

Бронвен мерзлякувато повела плечима:

— Тут час не йде, Кевiне-Артуре, вiн тут зупинився. Ти можеш роками, столiттями бродити в Безчасiв’ї — а в матерiальному свiтi не мине навiть мiзерної частки секунди. Кожнiй митi нормального часу вiдповiдає нескiнченний вiдрiзок тутешнього псевдочасу — для зручностi я називаю їх сегментами. Колишня Хазяйка могла жити в Безчасiв’ї постiйно, бо була безплотна, i менi страшно подумати, до яких похмурих глибин пекла торкалась її свiдомiсть... Знаєш, часом менi здається, що вона з радiстю прийняла смерть.

— Думаєш, вона хотiла вмерти?

— Думаю, так. Вона була бранкою Безчасiв’я i не могла нi на мить повернутись у матерiальний свiт. А тут... — Бронвен знову пощулилася.— Тут можна вiдпочити, набратися сил, але жити — нi, це жахливо!

— А Колiн думає, що ти тут живеш, — зауважив я.

— Це я йому так сказала, щоб вiн дужче боявся мене. Насправдi ж я просто вiдчуваю, коли вiн приходить до Джерела, i встигаю випередити його.