Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Чи зобов’язуєшся любити й шанувати Святу Церкву Христову, берегти її вiд язичникiв, реформаторiв i блюзнiрiв та нести свiтло її iстинної вiри по всьому свiтовi?

— Так.

— Чи зобов’язуєшся правити своєю державою за законом i справедливiстю, захищати правду та добро i, скiльки стане тобi сил, викорiнювати зло?

— Так.

— Чи зобов’язуєшся вживати свою Силу, даровану тобi Господом, лише в боговгодних цiлях, вести непримиренну боротьбу з дияволом та його слугами, чорними магами?

— Так.

Колiн скрiпив текст королiвської клятви своїм пiдписом, i архiєпископ поклав пергамент на вiвтар. Церемонiя коронування наближалася до кульмiнацiї.

Монсеньйор Корун МакКон за допомогою довгої тонкої трубки з чистого золота набрав зi священної ампули трохи єлею i капнув його в золоту чашу. Присутнi в соборi затамували подих. Архiєпископ умочив пальця в єлей.

— Цим миром вiд iменi Всевишнього помазую тебе на царство. Нехай буде з тобою Сила i благословення Господнє у всiх твоїх праведних справах. Амiнь!

З цими словами вiн накреслив на Колiновiм чолi хрест. У юрбi пронiсся полегшений подих. Багатьом здалося, що на якусь мить над головою короля спалахнуло сяйво, а дехто мiг навiть заприсягтися, що бачив над вiвтарем святого Андрiя, що здавна вважався заступником Логрiсу. I лише кiлька людей знали, що нiякої передачi Сили ще не вiдбулося.

Церковний хор заспiвав чергову молитву. Двоє молодших єпископiв закрiпили на Колiнових плечах пурпурну королiвську мантiю, потiм символiчно торкнулися його черевикiв золотими шпорами й одразу забрали їх. Архiєпископ благословив меч i з напутнiми словами простягнув його молодому королю.

Колiн прийняв меч, поцiлував голiвку ефеса i передав його лордовi Дункану Енгусу, чоловiковi своєї тiтки Алiси, головному маршаловi логрiйської армiї. Схиливши колiна, Дункан Енгус поклав меч на вiвтар, вiддаючи вiйськову могутнiсть держави в руки Божi, пiсля чого встав i вiдiйшов убiк.

Нарештi Кевiн i Дана пiднялися до вiвтаря. На грудях у обох висiли чаклунськi каменi — Знак Життя в Дани i Знак Мудростi в Кевiна. Вони опустилися навколiшки обiруч короля. Тим часом архiєпископ дiстав усипану коштовними каменями золоту корону з великим алмазом чистої води.

— Вiнчає тебе Господь, сину мiй, короною слави та справедливостi! Будь вiрним захисником i слугою своєї держави, i хай допоможе тобi Всевишнiй, творець усього сущого на землi. В iм’я Отця i Сина i Святого Духа. Амiнь!

Вiн поклав на Колiнову голову корону. Знак Сили на грудях короля замерехтiв м’яким червоним свiтлом. Усерединi двох iнших каменiв, Знака Мудростi i Знака Життя, також спалахнули вогники. Лiва рука Кевiна i права рука Дани потяглися до алмаза на коронi й одночасно торкнулися його кiнчиками пальцiв. Кевiн вiдчув, як крiзь нього прокотилася хвиля холоду, на якусь мить його замлоїло...

Ворота вiдчинилися, пропустивши до Джерела чергового неофiта. Колiн зник iз собору — але жодних чарiв, щоб приховати його вiдсутнiсть, накладати не довелося, позаяк...

*

...Колiн стояв навколiшки бiля пiднiжжя високого пагорба, порослого густою лiловою травою. Подекуди виднiлися квiти — бiлi, червонi, жовтогарячi, фiолетовi, жовто-золотi, срiбнi, небеснi... тобто зеленi — бо небо тут переливалося всiма вiдтiнками зеленого кольору, аж до бiрюзового. Сонця видно не було; свiтло випромiнювало саме небо — яскраве, осяйне, мiнливе...

По пологому схилу пагорба до Колiна неквапно спускалася струнка золотоволоса жiнка у слiпучому бiлому вбраннi. Її хода була велична, пружна i грацiозна. Коли вона пiдiйшла ближче, вiн розгледiв риси її обличчя — чiткi, строгi, бездоганно правильнi. В її суворiй красi вчувався крижаний подих снiгових вершин.

Жiнка зупинилася за три кроки вiд нього.