Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Дiм Ареса, Заступника Марсiанських свiтiв, був зруйнований пiд час останнього Рагнароку — великої битви свiтових стихiй, що завершилася майже вiсiмдесят рокiв тому за вiдлiком Основного потоку. У тiй битвi Доми, що стали на бiк Порядку та Рiвноваги, здобули перемогу; Доми, що пiдтримували Хаос, були знищенi, їхнi iмена проклятi, а пам’ять про них приречена на забуття. Дiм Ареса не належав до останнiх, його члени, дiти Марса, воювали проти Хаосу, тож нiщо не заважало його вiдродженню.

— То, може, це пастка? — висловив я ще одне припущення.

Юнона похитала головою:

— Виключено. Зараз не в iнтересах Хаосу порушувати Угоду. Гадаю, через те Ворог обрав саме мене — аби показати, що в його запрошеннi немає нiякого пiдступу.

Трохи подумавши, я згiдно кивнув. У цьому був певний сенс. Останнiм часом у батьковiй головi бродили дуже небезпечнi iдеї про те, що з цiлковитою перемогою Порядку настане ера загального благоденства та процвiтання, i лише тверда позицiя прибiчникiв Рiвноваги на чолi з маминим Домом Сутiнкiв утримувала його вiд поновлення вiйни з Хаосом. Та якщо Ворог улаштує Юнонi якусь пастку, мiй дiд, король Янус, володар Сутiнкових свiтiв, не стане заважати батьковi, ба навiть буде змушений виступити разом з ним, щоб помститися за дочку.

— А що думає про це батько? — поцiкавився я.

— Те, що й завжди. На його переконання, зi Стражем Хаосу можна розмовляти лише з позицiї сили. Але вiн поважає моє рiшення. Глави iнших Домiв теж погодилися визнати мене своїм повноважним представником. — Юнона запитливо глянула на мене. — То ти зi мною?

— Певна рiч, мамо. Зараз лише перевдягнуся.

З цими словами я притяг до себе Формотворчi i пропустив їх через синiй камiнь, Небесний Сапфiр, вправлений у перстень на середньому пальцi моєї лiвої руки. Сапфiр був магiчним артефактом i мав багато рiзних функцiй, зокрема пом’якшував контакт iз Формотворчими, що дозволяло тонше манiпулювати ними. А це було зовсiм не зайве в королiвському палацi, де аж кишiло чарами та рiзноманiтним захистом вiд них.

Я проклав до своїх покоїв мiкро-тунель i переправив звiдти розшиту золотом мантiю пiд колiр маминої тунiки, темно-синiй берет зi строкатим пером, чорнi замшевi черевики, а також мою шпагу Ескалiбур. Колись вона була мечем, що звався Калiбурн i належав моєму прадiдовi по батькiвськiй лiнiї та моєму тезцi, королю Артуру. Його син, мiй дiд Амброзiй, перекував Калiбурн з меча на шпагу i трохи змiнив її iм’я. А мiй батько, король Утер, виготовив для себе значно досконалiший клинок, загартований у Горнилi Порядку, i вiддав Ескалiбур своєму старшому синовi Амадiсу, наступниковi престолу. Проте мiй зведений брат Амадiс, єдиний син Утера вiд першого шлюбу, не полюбляв зброї й нiколи не носив її, отож, коли я пiдрiс, вiн радо поступився менi шпагою нашого легендарного предка.

— Ось так, — самовдоволено мовив я, присiвши на стiльця й заходившись узувати черевики замiсть кросiвок.

— Дивовижно! — сказала Юнона; у її голосi вчувалася цiлком природна для матерi гордiсть за сина. — Ти навiть не потривожив сигналiзацiю. Таки не даремно про тебе кажуть, що ти молодий та раннiй.

Я густо зашарiвся:

— Ти безбожно лестиш менi, мамо. Я змiг перехитрити сигналiзацiю лише тому, що разом з батьком та Амадiсом встановлював захист i знаю всi його слабкi мiсця. Якось я намагався створити мiкро-тунель у Досвiтньому Замку, але зазнав фiаско. Та ще й зчинився страшенний гвалт.

— Дiд дуже розсердився?

— Нi, лише трохи поганив мене задля проформи. Ти ж знаєш, вiн не може сердитись на мене. — Я причепив до пояса шпагу й надягнув мантiю та берет. — Ну от, я вже готовий.

Юнона нахилила мою голову й поцiлувала мене в чоло.

— Для матерi всi дiти дорогi, — промовила вона. — Та для мене ти завжди був дорожчий за iнших... Хоча дарма я це сказала.

— Я й так це знаю, мамо, — вiдповiв я.

(далi буде)