Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

Армія противників Чеслава ввійшла до Інсгвара о другій по півдні. Це найбільше місто Південного Немету знаходилось осторонь попередньо прокладеного Стеном маршруту, проте вранці восьмого дня після відбуття з Цервениграда надійшла звістка, що вірні узурпаторові сили змінили напрямок свого руху і йшли вже не назустріч військові князя Далмаційського, а напереріз основній армії під проводом Стена. Воєводи самозваного імператора зрозуміли, що їхній хитрий маневр розгадано, і постали перед нелегким вибором: або повернутися назад до Златовара (що було ганебно), або продовжити похід і стати до бою з об’єднаними силами супротивника (що було нерозумно), або нав’язати битву Стенові ще до того, як він зустрінеться з південцями (що за сприятливих обставин давало непогані шанси на успіх). Очільник війська, старший син Чеслава і, за іронією долі, тезко Стенового батька, двадцятисемирічний княжич Всевлад Вишиградський обрав останнє і відрядив кур’єрів за підмогою.

З огляду на нові обставини, Стен також змінив свої плани. Після короткої наради з союзниками-князями та їхніми воєводами він наказав армії повернути на північний схід, до Інсгвара, щоб зайняти цей стратеґічно важливий пункт і здобути додаткову перевагу над ворогом. А Дражен Івашко обіцяв подбати про те, щоб жоден з кур’єрів не дістався до місць розташування резервних військ.

Князь Антал Інсгварський не був прибічником Чеслава, але водночас він не підтримував і князів, що виступили проти самозваного імператора. Як найвпливовіший князь Південного Немету, Антал мав намір скористатися цим протистоянням, щоб зміцнити свій вплив у регіоні, а можливо, навіть створити власне королівство. Присутність на його землях численної армії прибічників єдності Імперії відчутно перешкоджало здійсненню цих честолюбних планів. А коли з’ясувалося, що з північного сходу на Інсгвар ідуть вірні Чеславу війська і майбутній бій під стінами міста з небажаної перспективи перетворюється на неминучу реальність, князь Антал зрозумів, що його комфортний нейтралітет закінчився і тепер він мусить обирати між двома учасниками протистояння. Впустивши до Інсгвара Стена та його союзників, він підтримає їх; а закривши перед ними ворота, тим самим стане на бік Чеслава. Городяни ж, здебільшого байдужі до князівських чвар і не дуже обізнані в тонкощах політики, твердо знали, що осада їм не потрібна, і вважали, що їхній князь цілком може дозволити війську ввійти до Інсгвара, зберігши при тім свій нейтралітет. В іншому разі вони ладні були зчинити бунт.

У цій ситуації князь Антал виказав ганебну легкодухість і, разом з дочкою, зятем, онуками та кількома наближеними, просто втік уночі з міста, переклавши тягар відповідальності за подальші події на плечі свого небожа та спадкоємця, тридцятирічного Предрага.

Прокинувшись на ранок повновладним господарем Інсгвара, Предраг недовго вагався. Безумовно, дядько підставив його, та разом з тим надав йому шанс зміцнити свої позиції, які останнім часом помітно ослабли. Предраг був зацікавлений у єдності Імперії з суто егоїстичних міркувань: імперські закони передбачали успадкування князівського престолу за чоловічою лінією, а старий удівець Антал, котрий мав лише двадцятирічну дочку (всі його старші діти, серед яких було двоє синів, померли ще в дитинстві), вперто наполягав на тому, що за правом першорідності наступним князем має стати його малий онук. Послаблення центральної влади давало Анталові можливість обійти закон і затвердити через Земельний Сейм новий порядок успадкування.

Тому Предраг, тимчасово ставши на чолі князівства, вирішив покінчити з нейтралітетом Інсгвара і підтримати ті сили, що виступали за збереження єдиної держави західних слованів. Він зустрів Стена та його союзників, як своїх найкращих друзів, пообіцяв їм максимальне сприяння в підготовці до битви і запропонував високим гостям замешкати в князівському замку. Цю ввічливу пропозицію Стен так само ввічливо відхилив під тим приводом, що замок усе ж є особистою власністю князя Антала, який не забажав мати з ним справу. Решта князів визнали слушність його позиції, тому вирішили скористатися гостинністю найповажніших громадян міста.

Для своєї резиденції Стен обрав дім інсгварського купця Лодислава Савича, найвпливовішого і найзаможнішого з місцевих Конорів. І хоча він міг знайти собі кращу оселю, цей вибір нікого не здивував — адже в Цервениграді Стен мешкав у Арпада Савича, що доводився ріднею тутешнім Савичам і, напевно ж, порекомендував своїх родичів, як вірних та надійних людей. А зараз Стен дуже потребував вільного доступу до порталу. Крім боротьби за імператорську корону, він також мав інші справи, що стосувалися майбуття всього роду Конорів.

Шість днів тому стало відомо про зникнення Кейта — хлопця, якого (в чому ніхто з обізнаних не сумнівався) найняли Послідовники, щоб він шпигував за Марікою. Причому зник Кейт разом зі своєю сестрою Джейн, колишньою Алісиною подругою, яка, найімовірніше, також працювала на Послідовників.

Вже саме по собі одночасне зникнення двох людей, пов’язаних із Послідовниками, не могло не насторожувати. А тут ще виявилося, що Кейтова й Джейнина мати була переконана, буцім вони втекли, вдавшись до Марічиної допомоги. І ця впевненість була така сильна, що навіть після всіх заперечень з боку Маріки під час їх телефонної розмови, пані Волш не змінила своєї думки. Через чотири дні (тамтешні дні, як висловилася б Маріка) Аліса одержала листа нібито з університету, де вона навчалася. Насправді ж лист не мав жодного стосунку до університету, всередині конверта лежав ще один запечатаний конверт, адресований Кейтові та Джейн, а ще призначена для Маріки записка наступного змісту:

Леді Маріко!

Будь ласка, якщо ви знаєте, де перебувають Кейт і Джейн, передайте їм цього листа. Якщо ж ви сказали мені правду і не маєте відношення до їхньої втечі, то прошу вас: спаліть конверт, не розкриваючи його. Запевняю, що лист суто особистий і не містить нічого, що могло б зацікавити вас та ваших родичів. Покладаюся на вашу порядність.

І ще одне. Попросіть сера Генрі й Алісу утриматися від будь-яких розмов про Кейта і Джейн за вашої відсутності. Поки це не актуально, але питання про поновлення активно обговорюється. Якщо Кейт вам усе розповів, ви знаєте, про що мова. А якщо ні — все одно дослухайтесь моєї поради.

Сподіваюся, ви знищите цю записку після прочитання.

З повагою,

Дейна Волш.

Стен дізнався про це позавчора, коли знову бачився з сестрою. Хоча Маріка уявлення не мала, де перебувають Кейт і Джейн, призначеного їм листа вона не спалила, але й не читала його. Хоч як Стен не наполягав на тому, щоб відкрити конверт, Маріка з Алісою вперто не погоджувалися. Чарівні слова „покладаюся на вашу порядність“ справили на обох дівчат неабияке враження. Стен розумів, що рано чи пізно вони таки наважаться „вчинити непорядно“, проте не став квапити події.

Розгадати натяк у другій частині записки виявилося простіше простого. Ще до Стенової появи Анте Стоїчков, ознайомившись з її перекладом, припустив, що йдеться про підслуховування їхніх розмов сторонніми людьми. Треновані Конори мають гостре чуття і здатні відразу виявити, що хтось їх підслуховує. А оскільки Аліса ще була початківцем, то її розмови, на відміну від Марічиних, могли підслухати шпигуни Послідовників.

Однак на це Аліса заперечила, що в її світі давно минули ті часи, коли хтось підкуповував слуг, щоб ті стовбичили під дверима й слухали панські розмови, для цього існують так звані „електронні жучки“. Вони чимось схожі на магічні кристали пам’яті, куди Конори записують свої слова, думки й побачені зображення, але, на відміну від таких кристалів, „жучки“ можуть працювати самостійно, не потребуючи присутності чаклуна, який би записував на них усе почуте. А крім того, вони ще й здатні самостійно передавати підслухані розмови на досить велику відстань. У відповідь Маріка зауважила, що ніякі „жучки“ не ошукали б її, і за приклад навела телефонний зв’язок — виявляється, коли вона розмовляє по телефону, то ніби чує в голові слабкий відгомін своїх слів. Стен перевірив сестрине твердження і переконався, що вона має рацію: коли він говорив при ввімкненому телефоні, складалося враження, наче хтось пошепки повторює його слова — саме так буває, коли підслуховують під дверима. Маріка намагалася розтлумачити, чому це відбувається, говорила про якісь електромагнітні хвилі, про якийсь резонанс. З її пояснень Стен зрозумів лише одне: і телефон, і „жучки“ перетворюють людську мову на якусь форму природної сили, що не сприймається звичайним слухом, але треновані Конори таки здатні відчути її, якщо вона звучить до ладу з їхніми словами. Щось подібне, за сестриним твердженням, відбувається і при звичайному підслуховуванні: коли людина просто слухає розмову — це одне, а коли підслуховує — зовсім інше. У другому випадку вона напружена й зосереджена, кожне слово надто голосно віддається в її голові.

Маріка з Алісою ретельно обшукали свої кімнати, а також кімнати сера Генрі, але не виявили присутності „жучків“. Утім, Стена це нітрохи не заспокоїло, він збирався був заговорити про те, що подальше перебування Маріки в батьковому замку стає вкрай небезпечним, але вчасно прикусив язика. Якщо Норвік буде визнано небезпечним місцем, то дівчатам доведеться знайти щось безпечніше. Заперечуючи проти сестриної пропозиції, Стен, одначе, від самого початку розумів, що не стане опиратися цьому планові, коли не залишиться іншого виходу. А виходу, схоже, не залишилося…

Коли армія наближалася до Інсгвара, Стен несподівано почув, як його подумки викликає Анте Стоїчков. Голова Ради поспішав йому назустріч, щоб терміново поговорити. Вони зустрілися миль за п’ять від міста і решту шляху подолали разом. Стоїчков розповів Стенові про останні події, які ще дужче заплутали й без того непросту ситуацію.