Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

— Я боялася, що ти це скажеш, — сумно мовила сестра.

— Навіть якщо обставини складуться найкращим чином, — продовжував він, — і нас ні в чому не запідозрять, то все одно допитають під наркотиками, для зайвої певності. Мене точно допитають: адже я виконував відповідальне доручення — і раптом ні з того ні з сього зник. Тоді я розповім усе, і про свої вчинки, і про свої наміри, сам підпишу собі смертний вирок… До речі, тобі це не загрожує. За тобою немає серйозних злочинів. Тебе можуть звинуватити хіба в тому, що ти півтора року мовчала про свої підозри стосовно Маріки, а потім пасивно покривала мене.

— Також я збиралася розповісти Алісі з Марікою про батькові плани, — додала Джейн. — І неодмінно розповім при зустрічі. Тож ми обоє зрадники. Нам обом не можна повертатися додому, потрапляти на очі рідним та знайомим… Як ми далі житимемо, Кейте?

— Якось проживемо. Звичайно, доведеться весь час переховуватись, але тут нічого не вдієш. Добре хоч гроші маємо, від голоду не помремо.

— Які гроші? Дідів спадок?

— Саме він, — підтвердив Кейт.

Їхній дід з материного боку, Патрік О’Лірі, з якоїсь причини дуже не любив Ґордона Волша і не схвалював доччин шлюб з ним, тому в своєму заповіті відписав Дейні Волш лише нерухомість, а всі його гроші перейшли безпосередньо до онуків. На Джейнине ім’я було утворено траст зі статутним фондом вісімсот тисяч фунтів, а Кейт успадкував майже півтора мільйони, якими міг порядкувати на свій розсуд.

— Ти думаєш, ми зможемо взяти гроші, не виказавши себе? — скептично запитала Джейн. — А я впевнена, що батько вже встановив нагляд за нашими рахунками. Він дуже методичний.

Кейт зловтішно посміхнувся:

— Тоді його чекав неприємний сюрприз. Ще п’ять місяців тому я кружним шляхом перевів більшість моїх грошей у готівку і поклав їх на зберігання в індивідуальні сейфи десяти різних банків у найбільших містах Землі. Тож жити нам буде на що, не турбуйся.

Джейн здивовано зиркнула на нього:

— То ти давно був готовий до цього?

— Що так по-дурному вклепаємося, ні. Проте розумів, що рано чи пізно мене викриють, і готував шляхи для втечі.

— Гм… А чому сховав гроші лише півроку тому? Чому не відразу як почав дурити наших? Ще вагався, здавати їм Маріку чи ні?

Кейт міцно стиснув губи й відвернувся.

— Я ні секунди не вагався, — глухо мовив він. — Від самого початку я твердо вирішив, що не віддам Марічин світ на поталу Послідовникам. Але… Як би це сказати?… Словом, якийсь час я мав певні надії…

— Що одружишся з нею?

— Так. І я… я був згоден жити з нею в її світі. Навіть заради кохання вона не відмовилася б від своєї батьківщини, від рідних, від свого високого становища.

— А ти ладен був відмовитись від усього, — не запитала, а констатувала сестра.

— Я ладен був на все. Збирався безпосередньо перед утечею обернути всі свої гроші на золото та коштовності… А втім, тепер це не має значення. Коли я зрозумів, що Маріка не для мене і ми не зможемо бути разом, то викинув ці дурощі з голови.