Розділ «Пролог»

— Вітаю вас, Старший Кураторе. Перепрошую за несподіваний візит о цій пізній порі, але справа нагальна.

— Добрий вечір, Ґордоне. Проходьте, сідайте. З вашого вигляду можу припустити, що це стосується МакКоїв. Ніщо інше не здатне викликати у вас такого занепокоєння. Виникли якісь проблеми з вашою підопічною?

— І так, і ні, Старший. З моєю підопічною все гаразд. Якщо, звісно, не зважати на сам факт її існування… Втім, ви знаєте мою думку з цього приводу.

— Атож, знаю. І загалом згоден з вами. Проте ми обоє чудово розуміємо, що ваша позиція неприйнятна. Навіть у минулі часи, коли МакКої становили серйозну загрозу, тодішні Послідовники не наважилися на їх цілковите винищення.

— А даремно. Якби вони не побоялися забруднити руки, нам не довелося б зараз платити за наслідки такої поблажливості.

— Мені здається, ви надто драматизуєте ситуацію, Ґордоне. Кілька рецидивів за останні двісті років…

— Я не про це, Старший… даруйте, що уриваю вас. Ви щось чули про Конора МакКоя?

— Про котрого з них? У наших хроніках згадується кілька людей з таким ім’ям.

— Ідеться про єдиного сина Брюса Дункана МакКоя, барона Норвіка.

— Щось таке пригадую. Але дуже непевно. Це якось пов’язано з Забороною?

— Так, Старший. Згідно з нашими записами, Конор МакКой помер 12 листопада 1436 року, у тридцятидворічному віці. Вірніше, загинув при спробі подолати Заборону, прикликавши Вищі Сили. Його спотворене тіло знайшли біля родинного порталу в Норвіку. Так, принаймні, мовиться в хроніках.

— А ви гадаєте, що все було інакше?

— Боюся, це не просто здогад, а радше підкріплена фактами версія.

— І в чому ж вона полягає?

— Старий Брюс МакКой здійснив підміну, видавши чийсь інший труп, найпевніше, якогось волоцюги, за синове тіло.

— А що сталося з Конором?

— Конор МакКой залишився живим. Він зміг подолати Заборону, відкрив портал і втік. Сховався від нас.

— Гмм… І куди ж він міг утекти? Де міг сховатися від нас?

— В іншому світі. Там, де не діяла Заборона і де Конор міг продовжити свій рід на загибель нам і всьому людству.