Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

— Ого! — Маріка аж не повірила своїм вухам. — Передати нам контроль? Але чому?

Смирнов якось безпорадно знизав плечима.

— А що нам залишається робити? Це, до речі, друга причина, чому я від самого початку виступав за співпрацю з вами. І ми, і МакКої з нашого світу — люди, розніжені благами постіндустріальної цивілізації, до того ж нас надто мало, щоб створити тут стійку спільноту і підтягти цей світ до нашого рівня. Швидше вийде навпаки: наступні покоління МакКоїв, попри всі зусилля еволюціоністів, скотяться в бронзову добу.

— А ви гадаєте, що ми, Конори, зможемо нав’язати цьому світові свою феодальну цивілізацію?

— Певна річ, зможете. Ви люди сильні, рішучі, жорсткі… і, коли треба, жорстокі. У вас це вийде.

Маріка довго мовчала, міркуючи над словами Смирнова. Він не заважав їй збиратися з думками і терпляче чекав, коли вона заговорить перша.

— У мене також є ідея, — нарешті мовила Маріка. — Якщо брат погодиться, ми з Кейтом оселимося тут. Станемо засновниками нової гілки роду Конорів і нової князівської династії. А в Мишковичі оголосимо, що Кейт забирає мене до себе на батьківщину.

— Непогана думка, — схвалив Смирнов. — Удвох з Алісою ви зможете згуртувати МакКоїв краще, ніж вона сама. Та й ваш батько… Ви ж візьмете його з собою?

— Аякже. Йому добре там, де я. Крім того, тут мешкатимуть люди з його світу, і тут він зможе вільно називати мене дочкою. — Маріка спустилася з ґанку, поволі пройшлась по траві, потім нахилилася, зірвала квітку ромашки й легенько торкнулася вустами її пелюсток. — А що робитимете ви та ваші товариші? Невже просто передасте нам Альпію та МакКоїв, а самі вмиєте руки?

— У жодному разі, принцесо. Як я вже казав, ми пропонуємо вам співпрацю. Хочемо поєднати ваші паранормальні здібності з нашими стародавніми знаннями, зробити вас, Конорів, новими спадкоємцями цивілізації Попередників. А четверо з нас після переселення на Альпію всіх МакКоїв планують приєднатися до Поля та Бланш і назавжди лишитися тут.

— Серед цих чотирьох і місіс Волш?

Смирнов ствердно кивнув:

— Місяць тому Дейна пішла від чоловіка і тепер мешкає на Альпії. Мені таки вдалося переконати її, що сорок шість років — ще не кінець життя.