Розділ «Епілог»

Темерик, син Силімла, юний козопас із Манти, склав долоню козирком і сумовито задивився вдалечінь. Сьогодні в Чужих було свято, а він, Темерик, як звичайно, наглядав за стадом дурних кіз і не міг відлучитися бодай ненадовго, щоб подивитися на святкування зблизька. Майже всі хлопчаки з його села, не кажучи вже про дорослих, зараз були в селищі Чужих. Темерику також хотілося там бути, проте батько наказав йому не відходити від кіз і обіцяв добряче відчухрати його палицею, якщо він не послухається.

Темерик вважав це несправедливим і аж знемагав від заздрощів до своїх друзів з бідних родин, яким не треба було пасти кіз, бо їх вони не мали. Вони жили гірше, ніж Темерик, зате були вільні й зараз розважалися на святі Чужих…

Чужі з’явилися на острові ще до Темерикового народження, понад вісімнадцять років тому. Попервах острівний люд вирішив, що вони — боги. Проте жити поруч із богами було нехай і почесно, та дуже незатишно, тому згодом острівний люд передумав і вирішив, що Чужі не боги, а лише жерці могутніх богів. Після цього всім стало легше.

Кілька років Чужі жили своїм життям, а острівний люд — своїм. Вони не заважали одні одним, між ними не виникало суперечок. Острівний люд почав був думати, що Чужі не такі вже й дужі, як здавалося, а їхні боги — не такі вже грізні та могутні. Дехто з гарячих голів навіть пропонував піти до Чужих з важкими дрючками і забрати в них усі залізні речі, нічого не давши навзамін. Одначе старшини сіл утримали молодь від святотатства — і незабаром з’ясувалося, що старшини вчинили вельми мудро.

Якось уранці, через чотири роки після появи Чужих, мешканці північного узбережжя острова побачили на обрії два величезні кораблі. Вони дуже злякалися, позаяк знали, що буде, коли кораблі підійдуть до острова. Лихі моряки з Великої Північної Землі стануть убивати, грабувати, ґвалтувати, вони заберуть на свої кораблі кіз, дівчат і сильних молодих чоловіків, щоб продати їх на Великій Землі, а прибережні села спалять дощенту. Це траплялося вже не раз.

Люди кинулися до Чужих, благаючи про допомогу. Вислухавши їх, двоє Чужих завантажили на свою самохідну підводу безвесловий човен і рушили до моря. Спершу вони хотіли домовитися з лихими моряками, спустили на воду човна, взяли з собою одного рибалку й попливли до кораблів. Але лихі моряки не хотіли домовлятися, вони стали стріляти в човен з луків і поранили в плече рибалку. Тоді, як розповідав той рибалка, один з Чужих узяв до рук залізну патерицю і з її допомогою прикликав на голови лихих моряків гнів своїх могутніх богів. Боги відгукнулися на заклик свого жерця й ударили блискавкою, яка рознесла вдрузки найближчий корабель. Боги Чужих виявилися не лише могутніми, а й милосердними: побачивши, що другий корабель поквапився геть від острова, вони не стали вражати його блискавицею.

А за кілька місяців до острова припливло вже три кораблі. Цього разу Чужі навіть не намагалися домовитись із лихими моряками. Дослухавшись до їхніх молитов, могутні боги знову вразили блискавкою найближчий корабель і зглянулися на інші два кораблі, які поспіхом завернули назад на північ. Те ж саме сталося ще через кілька місяців, коли до острова припливло ще три кораблі.

Відтоді кораблі з Великої Північної Землі жодного разу не підходили до острова. Вочевидь, лихі моряки та їхні царі второпали, що могутніх богів краще не гнівити. А острівний люд після тривалих суперечок зі своїми жерцями вирішив також поклонятися й богам Чужих. На словах Чужі не заперечували, проте відмовилися розкривати таємницю своїх обрядів. Острівний люд був дуже засмучений. Зате місцеві жерці дуже цьому раділи…

Згодом в одного подружжя Чужих нарешті народився син. Коли хлопчик трохи підріс і став гратися з дітьми острівного люду, дехто намагався розпитати в нього про богів його племені. Проте марно — чи то Чужі не втаємничували дітей у свою віру, чи, може, якнайсуворіше заборонили хлопчику говорити про богів при сторонніх.

А минулого року на острові з’явилося чимало нових Чужих, і серед них особливо вирізнялися молоді чоловіки з мечами — зрозуміло, залізними. Острівний люд відразу збагнув, що це не жерці, а воїни.

Чужі-воїни також тішилися прихильністю могутніх богів, але в усьому іншому вони дуже відрізнялися від Чужих-жерців. З ними було легше мати справу, вони охоче спілкувалися з острівним людом і не гребували місцевими дівчатами. Кілька дівчат, зокрема й Анда, старша Темерикова сестра, вже ходили з великими животами, а дві з них невдовзі мали народити.

Коли Чужі-воїни навчилися розуміти тутешню мову, а дехто з місцевих вивчив їхню (яка, до речі, дуже відрізнялася від мови жерців), острівний люд став розпитувати їх про богів. На відміну від жерців, воїни не напускали туману, а відверто розповіли, що бог у них один і звати його Отець Небесний. Цей бог такий могутній, що не терпить інших богів, крім свого сина Спасителя… який, за твердженням Чужих-воїнів, є той самий Отець Небесний! Останнє справило на острівний люд неабияке враження: бог, що зміг породити самого себе, направду могутній бог! Знову порадившись і посперечавшись зі своїми жерцями, острівний люд звернувся до Чужих-воїнів з проханням дозволити їм поклонятися Отцю Небесному. Воїни не заперечували й дуже скоро привели двох нових жерців, що не були такими потайними, як старі, й погодилися навчити всіх охочих своїм обрядам. Щоправда, натомість вони вимагали зректися всіх інших богів острова, що викликало невдоволення місцевого жрецтва. Проте нові жерці були невблаганні, вони приймали до вірних Отця Небесного лише тих, хто визнавав його Богом Єдиним. Врешті-решт острівний люд вирішив не суперечити новим жерцям, але потайки продовжував шанувати й старих богів, аби не сердити їх і не накликати на себе біду…

Крім воїнів, на острові оселилися й інші Чужі, серед яких були чоловіки та жінки різного віку, а також діти. Вони розмовляли тією ж мовою, що й старі жерці, і трималися осторонь острівного люду, спілкуючись здебільшого поміж собою та з воїнами. За якийсь час стало зрозуміло, що ці Чужі, хоч і одного роду-племені з воїнами, проте до переселення на острів мешкали в зовсім інших краях.

А зі своєї землі Чужі-воїни згодом привели з півсотні людей, що начебто й були їхніми краянами, але не належали до їхнього роду. Острів’яни прозвали цих людей Простими і невдовзі визнали їх за своїх, бо вони також були землеробами, скотарями та ремісниками. Так само, як і Чужі, Прості шанували Отця Небесного, однак не тішилися його особливою прихильністю. Через те вони заздрили Чужим, боялися їх і пошепки говорили про якесь відьомство. Зрештою острівний люд з’ясував, що під цим словом вони розуміють саме ту надзвичайну силу Чужих, якою їх нагородив Отець Небесний. Тим більше було незрозуміло, чому всі Прості так бояться відьомства…

Попервах острів’яни взагалі не розуміли, навіщо Чужим знадобилося приводити сюди Простих. Та невдовзі виявилося, що Прості чимало знають і вміють. За наказом Чужих, вони стали навчати острівний люд багатьох корисних речей — як будувати великі човни й міцні хати, як видобувати руду, витоплювати й кувати залізо, як ткати тонке полотно, як краще обробляти землю й розводити худобу тощо.

Хоча, звісно, Простим було далеко до Чужих, які з допомогою своїх дивовижних залізних тварин швидко побудували собі село, яке називалося Містом. А два місяці тому вони спорудили посеред Міста здоровенну хату й назвали її Палацом. Потім привели ще зо три десятки Простих, які займалися оздобленням Палацу зовні та всередині. Ці Прості не залишилися на острові, їх повернули додому, а натомість привели інших, уже не будівничих, а слуг — вони мали доглядати за Палацом і прислуговувати майбутнім правителям острова.

Острівний люд досить спокійно поставився до звістки про правителів, хоча раніше дуже пишався тим, що ніколи не мав над собою царів і слухався лише своїх старшин. Утім, час від часу то один, то інший цар з Великої Північної Землі надсилав кораблі з лихими моряками, щоб підкорити острів, проте справа завжди закінчувалася розбоєм та грабунком. Забравши здобич, лихі моряки сідали на кораблі й відпливали на північ, щоб доповісти своєму цареві про захоплення далекого острова. Можливо, відразу кілька царів на Великій Північній Землі вважали острів своєю власністю, але самим острів’янам було від цього ні холодно, ні гаряче.

Коли ж Чужі оголосили, що острову потрібні цар та цариця, люди заперечувати не наважилися. А старшини всіх сіл обговорили це питання на загальних зборах і вирішили пристати на пропозицію Чужих. Незадоволеним — здебільшого з-поміж молодих мисливців та рибалок — вони нагадали, що відколи з’явилися Чужі, на острів більше не нападали лихі моряки з Великої Північної Землі, не грабували, не вбивали, не забирали людей у рабство.

Та в більшості своїй острівний люд не потребував ніяких нагадувань. Людям було однаково — з правителями чи без них, лише б жилося краще. А за Чужих жити стало і краще, і цікавіше. Люди не хотіли сваритися з ними і не хотіли, щоб вони пішли десь-інде, тому погодилися мати над собою царя та царицю.