Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

— Боже! — прошепотів він з мукою в голосі. — Що ми робимо?…

— Ми кохаємо одне одного, — сказала Джейн. — А кохання не визнає негативних характеристик. Якщо воно справжнє, то за визначенням чисте й прекрасне. Відкинь свої комплекси. Будь таким самим щасливим, як я. Коли люблять, про гріх не думають.

— Ох, Джейн!… Ти занадто прямолінійна. Зрозумій, що можна любити по-різному. Любити сестру не гріх. Але гріх любити її як жінку.

— А ти любиш мене? — уже вкотре за ці дні запитала вона. — Любиш як жінку?

Кейт важко зітхнув:

— Так, Джейн. Я люблю тебе як жінку.

— І ти щасливий зі мною?

— Так, щасливий. Мені гірко, мені боляче, мені соромно… Але я щасливий з тобою.

„Господи,“ — подумав він. — „Господи, якщо ти є, прости мене грішного…“

Кейт розумів, що втрапив у пастку, і не бачив з неї виходу. Він намагався розібратися в своїх почуттях, але чимраз дужче заплутувався в них. Він і далі любив Маріку, любив палко і безнадійно… а разом з тим любив Джейн — і як сестру, і як жінку…

— Кейте, — нерішуче озвалася Джейн. — Якщо ми виберемося звідси…

— Коли ми виберемося, — виправив він.

— Гаразд, коли виберемося. Що тоді буде з нами? Ми залишимося разом?

Кейт давно чекав цього запитання. Чекав відтоді, як три з половиною дні тому, прокинувшись уранці і виявивши в своїх обіймах Джейн, з соромом і жахом усвідомив, що нічні події йому не наснилися.

— Ми будемо разом, рідна, — промовив він водночас лагідно й гірко. — Я вже не уявляю свого життя без тебе.

— І ми житимемо як чоловік та жінка?

Кейт знову зітхнув:

— Боюсь, цього не уникнути.

— А що ми скажемо мамі, батькові… і всім іншим? Як пояснимо наші стосунки? Як пояснимо нашу відсутність?

— Ніяк, — відповів Кейт. — Навіть повернувшись до нашого світу, ми не зможемо повернутися додому.