Розділ четвертий „Оріон“

— Є форсаж!

Надсвітловий рушій запрацював на повну потужність, і корвет став невблаганно набирати швидкість. Як звичайно в таких ситуаціях, усі сторонні думки миттю вилетіли з моєї голови. Я більше не думав про те, чи добре справляюся зі своїми обов’язками. Я просто робив, що належало, і був певен, що роблю все правильно. Політ на форсажі крізь шторм в інсайді викликав у мене невимовні почуття. Це було майже так само захопливо, як кохатися з Елі й Ліною одночасно.

А може, й краще. Хтозна…

4

Одне з правил зореплавання стверджує, що швидкохідність корабля обернено пропорційна до його загальної маси. Згідно з іншим правилом, важкі кораблі мають більшу „далекобійність“ порівняно з легкими. Так, міжзоряні катери й шатли найновіших моделей здатні розвинути швидкіть до двадцяти семи тисяч вузлів, проте в них замалий запас міцності для тривалого безперервного польоту. Як мінімум, їм потрібні регулярні профілактичні зупинки, що зводять нанівець весь виграш у швидкохідності. Зате надважкі кораблі лінійного класу, чия швидкісна межа наразі не превищує половини світлового року на годину, теоретично здатні дістатися центра Галактики — щоправда, на це їм знадобиться близько семи років. (До слова, кілька таких спроб мали місце, та поки всі вони були безуспішні: чотири дослідницькі кораблі повернули назад, не подолавши й половини шляху, а решта експедицій зникли безвісти.)

Незаперечними лідерами за співвідношенням „швидкохідність — далекобійність“ є корвети крейсерського типу на зразок „Оріона“ та інших кораблів нашої бригади. При швидкості півтора світлові роки на годину вони здатні провести в безперервному польоті до вісімнадцяти місяців без капітального техобслуговування і навіть без профілактичних зупинок; головне, щоб вистачило харчових припасів на борту та інших ресурсів системи життєзабезпечення.

На подолання тисячі з гаком світлових років нам знадобилося трохи більше місяця. Спочатку кораблі бригади зібралися в обумовленому місці зустрічі за чверть парсека від кінцевої мети подорожі (різниця між першим з прибулих і останнім склала близько двох діб), потім один за одним здійснили короткий перехід до перевалочної бази.

Утім, назва „база“ в даному разі була чисто умовною. Значно більше згодився б термін „пункт“, оскільки це була лише ділянка в міжзоряному просторі з точно вказаними галактичними координатами, де ми мали отримати нові кораблі.

Та, зрештою, це неістотно. Перевалочна база чи пункт — головне, що там нас уже чекала флотилія з тридцяти семи суден. З них тридцять шість були нові військові кораблі — чотирнадцять корветів, одинадцять фрегатів, по п’ять есмінців та крейсерів і один лінкор. Останнім, тридцять сьомим судном, був пасажирський лайнер, на якому посередники, що доправили сюди кораблі, мали повернутися назад.

Процедура передачі була відпрацьована роками. Адмірал Сантьяго, наказавши нам зберігати радіомовчання, зв’язався з командиром флотилії й передав пароль. Невдовзі від лайнера відчалили шлюпки й попрямували до інших кораблів, щоб зняти з них екіпажі.

Перевезення на лайнер всіх людей зайняло понад три години. Нарешті ми отримали повідомлення, що кораблі вільні, і тоді до справи взялися космічні піхотинці в супроводі групи інженерів. Перші обшукували нові кораблі на предмет виявлення можливих диверсантів, вибухових пристроїв та інших подібних речей, а другі перевіряли функціонування всіх бортових систем.

Весь цей час ми перебували у стані повної бойової готовності. Лайнер мусив залишатися на місці до завершення всієї операції, а нашому „Оріону“ було доручено тримати його під прицілом. На той випадок, якщо нам приготували пастку, він став би першою ціллю для удару, і всі люди на лайнері були попереджені про це заздалегідь, ще коли їх наймали на роботу. Разом зі щедрою винагородою, це служило додатковою гарантією їхньої лояльності.

„Оріон“ перебував у безпосередній близькості від лайнера, лише в двох десятках кілометрів. Наші артилеристи — мічман Картрайт і ворент-офіцер Мерфі — сиділи за пультами керування бортовим озброєнням і напружено вдивлялися в свою потенційну ціль. Їх нітрохи не надихала перспектива одним залпом знищити понад дві тисячі людей, проте вони були готові виконати наказ, якщо станеться зрада.

Капітан „Ольсен“ стежив не лише за лайнером, а й за перебігом інспекції кораблів. Під кінець другої години він вдоволено промовив:

— Ну от, взялися до мого. — Він збільшив зображення бортового телескопа і звернувся до мене: — Справжній красень, хіба ні?

— Авжеж, — погодився я, оцінивши грубувату вишуканість форм важкого крейсера, корабля першого класу. — А як він називається?

— „Чорний ворон“. Але це тимчасове ім’я, яке дали йому посередники. А постійне маю обрати я. Правда, ще нічого вдалого не придумав.

— Назвіть його „Меган“, — запропонував я.

— Гм… Власне, у нас не заведено давати військовим кораблям жіночі імена.

— А ви зробіть виняток. Буду вам дуже вдячний.