Розділ четвертий „Оріон“

— Усі ходові системи готові до старту, капітане. Реакторний відсік сповіщений і доповідає про повну готовність.

— Запустити рушій у холостому режимі, — наказав я.

— Рушій запущено, сер!

— Оператор — екстрене занурення.

— Виконую екстрене занурення! — відповіла лейтенант Прайс.

Власне, нагальної потреби в екстренному зануренні не було. Ми відставали від лайнера на цілу годину, і хвилина в той чи інший бік ситуації не змінювала. Проте я побоювався, що адмірал Сантьяго от-от вийде з розумового ступору, збагне, що доручив таке складне завдання найнедосвідченішому серед своїх капітанів, і замінить „Оріон“ іншим кораблем.

Ми майже миттєво бухнулись у вакуум, прошили наскрізь апертуру й опинилися в інсайді. Прайс зараз же призупинила занурення.

— Продовжувати, капітане?

— Так, але дуже повільно. Стежити за станом вакууму.

— Виконую.

На глибині десяти в тридцятому ступені навігатор Девіс повідомила:

— Виявлено слабкий трек! Обраховую курс.

Вакуумний трек являв собою „хвіст“ із збурених енергетичних рівнів, залишених у верхніх шарах інсайду надсвітловим рушієм корабля. При дуже глибокому зануренні трек розсіювався за лічені хвилини, а то й секунди, але на глибині тридцять третього ступеню й меншій він зберігався протягом кількох годин — звісно, за відсутності аномалій і якщо поблизу не було потужних джерел гравітації на зразок зорі або інших масивних космічних об’єктів.

— Стоп занурення! — скомандував я. — Офіцер зв’язку — приготувати сигнальний бакен з повідомленням: „Трек знайдено. Починаємо переслідування. ‘Оріон’, капітан Шнайдер.“

— Бакен готовий, сер.

— Випустити бакен, — наказав я, вирішивши не повертатися для цього в апертуру. Все одно ми перебували майже на поверхні інсайду, а вакуум тут був спокійний.

— Бакен випущено, капітане. Пішов нормально.

— Штурман — лягти на курс, увімкнути форсаж.

— Є форсаж!

— Оператор — тримати занурення на півступеню нижче від трека. Навігатор — передавати коректування курсу кожні дев’яносто секунд.