Розділ четвертий „Оріон“

5

Посадка екіпажів на нові кораблі завершилась без будь-яких пригод, і адмірал Сантьяго нарешті дозволив лайнерові стартувати. Коли пасажирське судно, оточене енергетичним коконом, повільно занурилось у вакуум і зникло з оглядових екранів, наші артилеристи трохи розслабилися. Проте пильності не втрачали — потенційна загроза все ще залишалась, хоча тепер, маючи в своєму розпорядженні флотилію з сорока п’яти кораблів, ми могли дати гідну відсіч супротивнику.

Через півгодина, провівши передстартову підготовку, здійснив занурення перший з наших нових корветів. У відповідності з планом, він мав досягнути глибини десяти в тридцять восьмому ступені градусів, що на три логарифмічні одиниці перевищувало оптимальну, і в такому режимі пройти кілька світлових років — щоб напевно не залишити в інсайді трек, за яким можна було б відстежити його курс. Це робилося на той випадок, якщо посередники привели за собою корабель-шпигун, який зараз ховається десь в апертурі, збираючись сісти нам на хвіст.

Слідом за першим корветом стартував другий, а за ним і третій. Кораблі нашої бригади прикривали їх відхід, ми мали відчалити в останню чергу. Але до Ютланда все одно доберемося раніше, бо завдяти додатковим емітерам нам не знадобиться багато часу на подолання аномалії. Я подумав, що було б взагалі здорово, якби мій „Оріон“ прилетів найпершим. Цим би я показав батькові, що з мене вийшов непоганий командир, а крім того, мені хотілося чимшвидше повернутися додому, до моїх дівчат Елі й Ліни, до моєї сестри Яни.

Додому… Це просте, повсякденне слово вразило мене мов грім. За час перебування на службі в Ютландських ВКС я вже звик до прізвища Шнайдер — зрештою, так мене звали від народження. Я вільно оперував поняттями „ми“ й „наш“, вкладаючи в них свою принадежність до команди корабля, до всього флоту. Але тепер я подумав про Ютланд як про дім. Я ще погано знав цю планету, щоб її полюбити. Дещо в ній мені категорично не подобалось — зокрема, що ним керує не обраний народом уряд, а диктатор, наділений необмеженою владою. Та обставина, що цим диктатором був мій батько, лише погіршувала ситуацію… А проте я назвав Ютланд домом. Я починав вважати його своєю країною. Ні, не новою батьківщиною — до цього було ще далеко; але місцем, про яке я міг би сказати: „Тут я живу, це мій дім“. І якщо шість тижнів тому я погодився вступити на службу лише тому, що не уявляв себе без космосу, то тепер я всією душею вболівав за Ютланд і був готовий битися за нього з будь-яким ворогом…

Заглиблений у свої думки, я прогавив момент, коли до рубки ввійшов головний корабельний старшина Маковський — єдиний ериданець у моїй команді. До дійсності я повернувся, коли він клацнув каблуками й голосно гиркнув:

— Капітане, сер!

— Так, шефе? — здригнувшись від несподіванки, запитав я. — Що сталося?

— Гадаю, це важливо, сер, — відповів старшина, простягаючи мені найзвичайнісінький на вигляд внутрішній комунікатор. — У бортовій мережі він не зареєстрований.

— Он як? — Я покрутив комунікатор у руках. — Де ви його знайшли?

— У сміттєпроводі на третій палубі. Вийшла за ладу пневматика, труба забилась у згині, і технікам довелося прочищати її вручну. Серед різного сміття знайшли і цей ком.

Я натиснув кнопку ввімкнення. На екрані висвітлилося: „Мережу не знайдено“. У грудях мені защеміло від тривожного передчуття.

Кивком відпустивши Маковського, я підійшов до старшого офіцера зв’язку, який одночасно представляв на кораблі військову контррозвідку.

— Лейтенанте Вінтерс, це у вашій компетенції. Провірте, що з комом.

Зв’язківець узяв комунікатор, вимкнув його і знову ввімкнув. Повторивши цю процедуру кілька разів, він спохмурнів.

— Дивно. Немає паузи для пошуку мережі. Відразу видається повідомлення, що її не знайдено. Це скидається на маскування… Так, зараз перевіримо.

Вінтерс видобув з кишені комплект своїх інструментів і швидко розкрив корпус пристрою. Зо хвилю він розглядав електронне начиння, потім підвів на мене переляканий погляд:

— Сер, це не внутрішній комунікатор. Це… це вузькоспрямований передавач з автоматичним фокусуванням променя. Його сигнал досить потужний, щоб пройти і крізь обшивку корабля, і крізь захисне силове поле.

Я аж похолов від жаху.

— Ви впевнені?