Розділ четвертий „Оріон“

Спати мені не дуже хотілося, проте я змусив себе заснути, щоб потім свіжим поглядом оцінити роботу пілотів, моїх майбутніх підлеглих, а також те, як функціонуює в умовах аномалії система занурення корвета, посилена двома додатковими парами емітерів.

Проспав я понад чотири години, аж поки мене розбудив по інтеркому капітан Ольсен, попередивши, що корабель уже наближається до позначки двох з половиною астроодиниць від зорі. Я поспіхом причепурився після сну, випив чашку кави, одягнув повсякденну форму з капітанськими значками на комірі й подався в рубку керування.

На головній палубі я зустрів людину, яку ніяк не розраховував тут побачити і з якою, чесно кажучи, волів би взагалі ніколи не бачитись. Можливо, ви й самі здогадалися, що це був Гарсія. Так, саме він — помітно схудлий, майже стрункий (мабуть, завдяки ендокринолу), в ошатному білому мундирі з погонами лейтенанта-командора.

Побачивши мене, він за всіма правилами віддав мені честь:

— Капітане, сер!

Я вражено дивився на нього і не йняв віри своїм очам.

— Гарсіє, ви?!

— Так точно, капітане.

— Що ви тут робите? Сподіваюсь… — На думку мені спав жахливий здогад. — Сподіваюсь, ви не служите на „Оріоні“?

— На жаль, мені не пощастило потрапити у вашу команду, — відповів Гарсія. Я так і не збагнув, іронізує він чи каже серйозно. — Мене призначили другим пілотом на новому крейсері капітана Ольсена.

— Неодмінно висловлю йому своє співчуття, — промовив я, ледве стримавши полегшене зітхання. На якусь божевільну секунду, я вирішив був, що батько підклав мені здоровенну свиню в особі Гарсії. — Б’юсь об заклад, Ольсен не уявляє, який подарунок він отримав. Після захоплення „Маріани“ ви, звичайно ж, підробили свою медичну картку і змінили записи в корабельному журналі, а ваші спільники покрили вас. Ясна річ — рука руку миє.

Гарсія похитав головою:

— Я нічого не підробляв, капітане. Командуванню на чолі з вашим батьком відома вся історія.

— Он як? Тоді я не розумію, чому вас узяли на службу. Після всього, що сталося, я не довірив би вам навіть керування флаєром.

— Річ у тім, сер, що я симулював. І конфлікт з вами, і свій нервовий розлад. А перед тим отримав на це згоду від майора Алавеса. Тобто вже підполковника Алавеса.

— Але навіщо?

— Щоб зробити вам послугу. Коли я дізнався, що ви син великого адмірала Шнайдера, то вирішив допомогти вам.

На мить я аж онімів.

— Що?… Яка, в біса, послуга? Чим ви мені допомогли?

— Вам — опосередковано через вашу подругу Елісон Тернер. Ви дуже переживали за неї, що вона псує собі життя, працюючи не за спеціальністю. Завдяки мені, Тернер потрапила в літно-навігаційну службу, отримала добру практику і навіть заслужила мічманські погони.