Розділ 4 Дилеми

— Не геній, а талановитий творець. Один мій знайомий сказав би: не геній, але вже близький до божевілля. На жаль, Ромашин неврівноважений, метається, він — спортсмен високого класу, і, можливо, це заважає йому бути… генієм.

Уессон звів на співрозмовника спокійні ясні очі.

— А може, навпаки? Я думаю інакше: спорт аж ніяк не перешкоджає генію, якщо то, звичайно, геній. Спорт виховує людське в людині,’ мабуть, більше, ніж будь-яка наукова дисципліна.

Травицький, не бажаючи заперечувати, тільки плечима знизав, у нього була своя думка.

Після повернення з Рязані, де перебував управлінський апарат Технічної Ради, Травицький зібрав усіх працівників бюро і повідомив:

— Наш інститут буде головним розроблювачем нового типу ТФ-апаратури. Але не квапте час: ця формула поки що рай для теоретиків, а для експериментаторів і практиків — то суще пекло. Тому наші кращі математичні уми— Ільга, Гнат, Денис — займуться “приватними” висновками, а решта візьметься за деталізацію та вузлову проробку антени. Це зараз основне. Усвідомлюєте, яка тепер на вас відповідальність?

— Само собою… — почулися голоси.

— Тоді — до діла, — зітхнув Травицький. Він-бо знав, з якими труднощами доведеться зіткнутися працівникам бюро.

На долю Гната випало продовжувати пошук оптимального обсягу ТФ-передачі, що даватиме кожній людині можливість переміщуватися ТФ-каналами з будь-якої точки простору, не вдаючись до послуг транспорту. Всі інші конструктори почали працювати з енергетикою та автоматикою нових мікростанцій.

До кінця серпня ажіотаж навколо відкриття пішов на спад, природа не хотіла здавати свої позиції без бою. Всім було відомо, що механіка миттєвого переміщення в просторі наштовхується на здавна відомий у фізиці принцип невизначеності, за яким неможливо з граничною точністю визначити одночасно енергію тіла, імпульс і координати. Стаціонарний ТФ-зв’язок обходив цей закон тим, що переміщувані тіла жорстко “прив’язувались” до таймфагових ліній і, покидаючи передавач, фінішували в приймачі. Для індивідуального ж використання векторний зв’язок не годився, оскільки, образно кажучи, мандрівник, зникаючи в одному місці, не знав точно, коли й де він “вирине”: у повітрі, на землі чи під землею.

Гнат працював до знемоги, по шість-сім годин на день, двічі пропустив тренування, за що мав не вельми приємну розмову з Ребровим. З Аларікою бачився за цей час лише раз, та й то випадково — у театрі мініатюр, де вона була разом з Леоном Хрустальовим, гравцем збірної. Самовдоволена фізіономія Хрустальова відбила всяке бажання підійти, і Гнат подався, з театру, навіть не додивившись спектакль. Не думати про Аларіку він не міг, але якась дивна нудотна порожнеча в грудях після зустрічі надовго вивела його з рівноваги.

Якось після роботи, перед суботнім відпочинком, коли Гнат напівлежав у кріслі з контактором на голові, малюючи в об’ємі екрана тонкий дівочий профіль, до лабораторії, як завжди несподівано й безшумно, завітав Травицький.

— Мені дзвонив Май Ребров… — заявив він з порога.

Гнат поспіхом стер зображення, вимкнув машину і зняв контактор. Травицький дрібненькими кроками зміряв відстань від дверей до пульта комбайна і зупинився навпроти. Очі в нього були втомлені, працював начальник бюро багато і зморювався, певно, не менше від Гната.

— Ти пропускаєш тренування. Гнат понуро опустив голову.

— Ти гадав, що вивів формулу — і все? — У голосі Травицького забриніли холодні нотки. — А я ж тобі не випадково показував старовинний креслярський пристрій — кульман, пам’ятаєш? Не зрозумів ти натяку, на жаль. А натяк був цілком прозорий: для того щоб створити щось ьидатне з допомогою ось таких громіздких пристроїв, нашим предкам треба було мати терпіння! Розумієш? Терпіння! Проблема виявилася горішком твердішим, ніж здавалось, і, не розв’язавши її знаскоку, ти…

— Хіба я не працюю? — не витримав Гнат.

— Працюєш, — погодився Травицький. — Але як? Ти перестав бути синектором, ти тепер раб машини, її знань, і тільки! Ти вже не творець, а фанатик ідеї — хапаєшся за тисячі нових шляхів, і жодного не доводиш до кінця. Якщо так працюватимеш і надалі, я не дозволю тобі завантажувати обчислювач більше двох годин на день… А тепер слухай головне. Завтра ми злітаємо на Меркурій, де встановлюють нову антену, випробуємо апаратуру — і ти вільний. Даю тиждень на відпочинок, можеш за бажанням узяти два й три, зміни обстановку, враження, переживання, лети куди заманеться, хоч в іншу галактику, але не смій думати про теорію таймфага! Жодних спроб надіти на голову контактор! Колись зміна вражень допомогла тобі вивести геніальну формулу, можливо, це станеться ще раз. Взагалі, забороняю й гадку про роботу. Друге: якщо не хочеш, щоб я думав про тебе погано, — не пропускай тренувань. Ні на шкоду собі, ні на шкоду іншим, тим паче Реброву, котрий у тебе повірив. І третє: повернешся — гуртом штурмуватимемо нашу проблему, і тут твоє психічне здоров’я має бути на висоті. Запитання є?

Гнат, увібравши голову в плечі, боявся зустрітися очима з керівником бюро.

— Ні.