Розділ «ГНАТ РОМАШИН, інспектор-офіціал відділу безпеки УАРС»

— Чоловік приблизно моїх літ, невисокий, смаглявий, а обличчя вилицювате і — що цікаво — непорушне, як маска. Мабуть, уродженець південно-східної Азії.

Лаппара підвівся, його прозорі очі гостро поголубіли. Аж острах мене взяв. Таке за ним спостеріг лише раз, коли у відділ надійшло повідомлення про загибель його кращого друга. Збоку від віома відколовся невеликий об’єм зображення: модуль з потрощеним ковпаком. Щез. На його місці з’явився чоловік, в якому я впізнав незнайомця із пляжу.

— Він?

Я кивнув і запитально подивився на начальника відділу.

Лапарра вимкнув проектор.

— Це Зо Лі. До зв’язку.

Я залишився сам у порожній кімнаті, оглушений тарарамом, що зчинився в голові.

Зо Лі, чистильник з відділу “Аїд-117”, єдиний очевидець, свідок трагедії на Ховенвіпі… Чому він опинився на пляжі в Сааремаа? Втім, шляхи людські несповідимі. Адже ж опинилися там і ми з Вітольдом…

— Думай, думай, — сказав я своєму відображенню в дзеркалі стіни.