Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— Зачекай, — похмуро бурмоче Алекс у темряві. — Нову лампу поставлю. Бо Лесеві не чутно.

І він у суцільній тиші замінює лампочку. На педалі сідає тепер уже Ліфтер. Він світить ощадливо — лише для того, щоб глухонімий Лесь бачив мої губи.

Я розповідаю, як загинули мої товариші. Як потрапила на Завод, але не змогла зупинити його Серце. І як Хазяїн розповів мені правду: Завод живиться енергією людей, щоб акумулювати її й передавати в місто, на СІНТ…

Усі мовчать.

— Що таке СІНТ? — запитує Мавр після довгої паузи.

Я пояснюю. Вони переглядаються.

— Знаєш, — каже Мавр, — якби це була не ти… я б не повірив жодному слову.

— Він тебе відпустив? — лунко запитує хлопчик.

Я зітхаю і розповідаю далі. Про першу спробу втечі. І про те, як мені вдалось утекти вдруге: просто тому, що погонич не видав мене. Певно, пожалів.

— Пожалів? — недобрим голосом запитує Алекс.

— Не всі вони негідники, — кажу я. — Вони… дуже залежать від енергії. Одержують декілька доз за ніч, їм потрібно все більше…

— Я бачив таких, — каже Ліфтер.

І знову стає тихо.

— Я шукала вас, — шепочу. — І вже гадала, що вас усіх згодували Заводу. Я зайшла до Римуса, а в нього…

Вони переглядаються.

Алекс, переступаючи через сидячих, підходить до мене. Світить в обличчя ліхтариком. Заглядає в очі. Відтягає повіки. Я здивовано дивлюся на нього.

— Гадаєш, я божевільна?

— Все можливо. Твоє марення логічне, але… як ти доведеш, що була в горах? Що була на Заводі? Що Лана — це ти? А ти — Лана?

Мені чомусь стає весело.

— Хочеш, я навчу тебе танцювати Аркана?