Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— А ти можеш? — швидко запитує Мавр.

Цей підвал чимось схожий на «Зірваний дах»: стійка барменів, ударна установка, круглі туші барабанів у центрі. Лише танцювати на них не можна: упрешся головою в стелю, досить низьку, нещодавно пофарбовану набіло, але вже вкриту іржавими патьоками.

У підвал можна ввійти з вулиці. Вивіска невеличка, але задириста: «Бан-Крутство: У Крутого Крота». Тут веселяться синтетики після енергогодини. Цілком легальний, законослухняний заклад.

Є й інший вхід. Із каналізаційного люка. У нього ми і ввійшли.

Хазяїна звуть Бан. Прізвисько, звісно, Крутий Кріт. Хазяїн мене вражає: він дуже худий, блідий і майже сліпий. Щулиться, часто знімає темні окуляри, аби протерти сльозаві очі.

— Що це з ним? — запитую Алекса, коли Бан відходить перевірити, чи замкнено зовнішні двері.

— Він кріт, — каже Алекс ледь чутно.

— Хто?

— Розумієш… ми живемо в підземеллі лише тому, що нам дозволили кроти. Це їхня територія. Хоча самі вони живуть значно глибше.

— Кроти?!

— Ти — Лана, і ти не знаєш, хто такі кроти? — запитує Бан, що непомітно зринув поруч. У нього дивна хода — незграбна і трішки кумедна, зате він пересувається з блискавичною швидкістю.

— Я Лана, — кажу, — бо мене так звуть. Що саме тебе дивує?

Алекс і Бан переглядаються.

— Потім, — вирішує Бан. — Отже… ти хочеш сьогодні гарненько потанцювати?

— Так, — кажу я. — Повеселимось як слід.

Зовнішні двері клубу й далі зачинено. Бан впускає лише тих, хто стукає особливим стуком. Цей коротенький ритмічний фрагмент Лесь-барабанщик переклав би як «свій, безпечно, дуже потрібно». Приходять різні люди — такі різні, що мені взагалі незрозуміло, як Бан наважується усіх впустити.

Приходять синтетики — завжди парами. Один приводить іншого: хлопець дівчину, чи дівчина хлопця, чи друг друга. Головний у такій парі намагається виглядати спокійним, упевненим. Інший — кого привели — дуже нервує і не може цього приховати.

Приходять дикі, замасковані під синтетиків. Я одразу впізнаю їх — за повадками, за поглядами.

Приходять і геть дивні персони з бігаючими очима. Я б і на поріг їх не пускала — із першого ж погляду ясно, що це мультипакетники, однією дозою такого не проб’єш!

Інший потік відвідувачів піднімається з люка. Приходять усі наші дикі, навіть Перепілка з дітьми. І є кілька людей, зовні схожих на Бана — худі, бліді, у непроникних темних окулярах, незважаючи на півморок.