Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Хлопчаки запускають весняних повітряних зміїв — червоних, зелених, жовтих, з обов’язковим намальованим сонцем. Змії стоять у небі, як сонячна зграя.

Вечорами горять багаття. Через них скачуть, скрикуючи, сміючись, іноді вдвох, узявшись за руки, іноді один за одним — вервечкою…

А я цілими днями блукаю лісом, стрибаю з каменя на камінь. Сиджу над річкою, дивлячись, як шматочки кори з китичками й свічками пливуть повз мене безкінечним строкатим караваном. Слухаю птахів. І намагаюся відповісти собі: чого, ну чого ще мені бракує?

Щоночі над горами пливе вагончик канатної дороги. Тепер він майже не освітлений. Я радше вгадую його, ніж бачу.

І хоч би де я була, — відчуваю погляд Заводу. Він причаївся за горами.

Якось у горах мене захоплює буря. Я мокну, як хлющ. Блискавки спалахують безперервно, а від грому закладає вуха. Одна блискавка б’є зовсім поруч — я на мить сліпну. А трохи пізніше, коли гуркіт віддаляється, підходжу подивитись ближче.

Молода сосна розчахнута блискавкою навпіл. Чорна розколина димить. Витягаю з-за пояса сокиру (Ярий привчив мене скрізь ходити з сокирою) і берусь до роботи.

— Громовиця, — каже Головань, коли приношу йому обвуглену деревину, що гостро пахне. — 3 такої вийде гарна трембіта. Віднеси Ясеві, він майстер.

— Гроза народила трембіту. Трембіта зможе закликати грозу?

Головань пильно дивиться на мене.

— Так… Але гляди, не пробуй тренуватися. Стихії підкоряються людині тільки тоді, коли це питання життя й смерті.

— А барабан, — я торкаюсь рукою свого барабана, що висить на шиї, — також? Він закликає грім?

— Що голосніше, — Головань усміхається, — то краще. Що більше молодих, сильних, сповнених енергії людей збереться на землі, то скоріше цей гуркіт почує небо… Адже підкликати грозу й вихор — це зовсім не те, що підкликати, приміром, собаку. Треба дуже цього хотіти, Лано… Ти добре подумала?

Линуть тривожні й надривні звуки. Я б’ю на сполох. Люди вибігають з домівок — хто у чому.

— Я йду на Завод, — кажу я, коли три роди збираються навкруг. — Всі за мною. Всі, хто танцює Аркан. Молоді. Сильні. Я йду на Завод, хто зі мною?

Тиша. Я дивлюсь на Ярого — він у натовпі прямо переді мною. Та він мовчить і відводить очі.

— Хто зі мною?!

Тиша. Я чую, як калатає моє серце. Невже ніхто? Невже я помилилась?

— Я, — тихо кажуть у мене за спиною. Я обертаюсь…

Кругловидий Тримайсь, якому я сама дала ім’я, — один із найкращих виконавців Аркана. Він вийшов наперед і ніяково усміхається. Всі три роди дивляться тепер на нього.