Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Ніколи в житті не бачила, щоб люди так блідли. У нього наче вимкнули всю фарбу на обличчі — пригасили червоні й жовті прожектори, залишився сам синявий мертвотний відблиск.

— І не намагайся мені брехати, — кажу я. — Ти скажеш, що зробив це заради мене… А я скажу, що ти боягуз і зрадник.

Він відступає.

— Я зробив… заради тебе! Щоб зберегти твоє життя!

Я хитаю головою.

— Ні. Ти надто боїшся Заводу. Ти навіть не наважуєшся вимовити це слово, ти кажеш «Те Місце». Але ти не хотів визнавати свого боягузтва.

— Я не боягуз! Я голіруч убив вепра!

— Якби ти не був боягузом, ти пішов би зі мною. Або пояснив, чому не йдеш. Але і те, й інше здалось тобі однаково страшним.

Він відступає ще. Спиною впирається у зачинені двері.

— Ти збожеволіла через свою пиху! Ось воно, прийшла біда, якої чекала від тебе Цар-мати!

— Я Цар-мати, — кажу глухо. — І розмову закінчено. Йди.

Обливаюсь крижаною водою з діжки. Лічу до ста. Проганяю геть усі сторонні думки. Готую себе до великого бою.

Довго стою посеред кімнати, похитуючись, відчуваючи, як сила перетікає вперед, майже торкаючись підлоги невидимим згустком, як потім перетікає назад, і важкою стає потилиця. Вперед-назад: дедалі більша амплітуда. Дедалі пружніший гарячий згусток. Я сильна сьогодні. Можливо, сильніша, ніж будь-коли у своєму житті.

На околиці селища на мене чекає моя армія. Людей менше, ніж я сподівалась — менше, ніж учора, на майдані, зголосилося йти зі мною. Далася взнаки довга неспокійна ніч: когось умовили дружини, когось матері. Я оглядаю тих, хто зібрався. Майже всі вони молоді. Всі — відважні. Всі люблять життя. Кожен із них уміє танцювати Аркана краще від мене.

Так треба, розумію я. Ті, хто дав себе умовити, виявилися б у нашому поході баластом. Або ще гірше — гальмом. Ми чинимо правильно, залишаючи нерішучих у селищі. Головань, який стоїть трохи збоку від інших, киває, ніби прочитавши мої думки.

— Де твій барабан? — питається цікавий Тримайсь.

— Він надто маленький, — кажу я, намагаючись не дивитись на Голованя.

— Візьми мій! У мене, крім барабана, є ще й змійовик!

І Тримайсь показує мені довгу дерев’яну трубку, в якій пересипається сухий горох. Немає кращої принади для дощу, ніж гарний змійовик.

— Дякую, Тримайсь, — кажу я і приймаю його великий новенький лункий барабан.