Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Дню, світло твоє — до нас! До нас!

Завивання смерчу переходить у вереск. Тіло його напружується, потім осідає, стає товстішим, товстішим…

Летить за нашими спинами каміння з неба. Ллється вода. Смерч осідає, віддає все, що встиг захопити.

— Оберіг! — кричить Головань.

Колосальна маса землі й води падає, збиваючи нас із ніг.

Приходжу до тями на купі поламаних гілок. Холодно. Вогко. Хтось когось кличе, хтось стогне крізь стиснуті зуби. Я ледве підвожу голову.

Там, де був смерч, тепер яма у землі й вивернуте каміння. Молоді й старі дерева лежать повалені, корінням догори. Когось із наших придавило, хтось зламав ногу, але мертвих нема. І смерчу немає. Ми його здолали.

— Цар-мамо! Допоможи!

Із поламаних гілок робимо ноші й волоки — нести поранених до селища. Потерпілих набирається цілий двір.

Я не вмію зрощувати кістки. Я не вмію загоювати рани. Мені на допомогу приходять бабусі-цілительки з їхніми травами й замовляннями. Вони бурмотять і помішують вариво у казанах, а я кладу долоні на мокрі лоби і замовляю біль, як можу.

І поранені усміхаються.

Вівці рікою витікають із селища і ллються по дорозі в гори на пасовище. Корови недовірливо мукають, уперше після зими полишаючи хлів.

Гори зеленіють. Зима минула. Усі біди залишились позаду.

Разом із вівцями йдуть чоловіки. Облаштувавшись на звичному місці, вони видобувають вогонь тертям двох сухих шматків дерева. Чистий вогонь. Чиста, дика енергія. Перша жарина падає на сухий трут. І, стрибаючи з гілки на гілку, виростає вогонь.

Дівчата плетуть вінки. Діти співають, танцюють у колі. Співають, пускаючи в струмок шматочки кори з кольоровими китицями вовняних ниток, а іноді із запаленими свічками.

— Потоки-потоки, пливіть далеко, несіть весну, несіть красну!

— Сонечко-сонечко, визирни у віконечко, на квіточки-гілочки, на малі діточки! Тут вони грають, тебе дожидають!

Пісня не змовкає з раннього ранку і до пізнього вечора. І навіть уночі хтось співає.

Соловейко?

Молодь грає в гамбу — бігає по лузі змійкою, вхопивши одне одного за талію, той, хто веде, різко змінює напрямок, а якщо хтось, не втримавшись, навалюється, то намагається дістати довгою вербовою лозиною.