Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Ярий приносить мені казанок із кашею і мовчки дивиться, як я їм.

— Послухай, — я витираю губи, — хоч ти поясни мені…

Він хитає головою, кривлячись, як від болю.

— Навіщо? Ти чесно перемогла. Ти тепер була б вовчицею і вибирала б, кого з трьох родів узяти собі за чоловіка…

— А чому я зараз не можу?

— Бо ти порушила закон! Ти зганьбила всі три роди! Тобі ж ясно сказали: бийтеся, аж доки одна з вас помре! Чому ти витягла Безіменну?

— Бо вона людина! — горлаю я. — Вона мені нічого поганого не зробила…

Крім того, що хотіла мене вбити і мало не вбила, додаю мовчки і дуже засмучуюсь.

— Це ж традиція! — Ярий зітхає. — Це ж закон, якому багато віків! Нашим жінкам заборонено виходити заміж, доки вони не вб’ють ворога… чи принаймні проявлять себе у випробуванні.

— Хіба я ворог?

Він роздратовано махає рукою.

— Ти сама собі ворог. Якщо ти чесно перемогла у двобої, навіть Цар-мати не змогла б піти проти традиції. Ти була б однією з нас. А тепер Цар-мати викликала Мисливицю з гір, і завтра тебе вб’є Мисливиця. На очах у всіх трьох родів.

Я зціплюю зуби. Цар-мати подобається мені дедалі менше.

— Хто така Мисливиця?

— Побачиш.

— Що, знову буде двобій?

— А як інакше можна відновити гордість трьох родів?

Я знизую плечима. Менш за все на світі мені хотілося зазіхати на вовчу гордість.

— Ти так змагалась, — каже Ярий зовсім іншим тоном. — Ти… як ти змогла? Безіменна — найкраща учениця Цар-матері. Була.

— Її що, вбили?!