Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Римус уриває гру. Опускає руки. Вибирається крізь щілину між двома арматурними прутами. Моє серце калатає, як після довгого бігу.

— Скажи, — Римус робить паузу, запитально дивлячись на мене. — Ти могла б прожити… без підзарядження? Без енергетичної години? Хоча б добу?

Я не чекала цього запитання. Звучить неприємно й загрозливо. Я підводжуся. На роликах узагалі-то важко прийняти бойову стійку. Що він має на увазі? Невже здогадався, що я вкрала навушники і за це мене можуть відімкнути?!

— Та ні… — Він засмучений, що я його неправильно зрозуміла. — Я не збираюся нічого у тебе забирати… чи залякувати. Просто ти схожа на… деяких людей. Вони відчувають ритм, як ти. І у них… своя енергія. Енергія їхнього серця. А не з роз’єму. Розумієш?

— Мені потрібен барабан, — кажу холодно. — Всього лиш маленький барабанчик. Решту я зроблю сама.

Ми розмовляємо до світанку.

— Люди, які живуть на рівнині, не схожі на тих, хто народився і виріс у горах. Інший ритм, розумієш? Сам світ ритмічно організований. На рівнині — плавно, це протяжна пісня. А в горах — різкі перепади. Круті повороти. Вершини й провалля. У горах виживають по-справжньому дикі.

— Я ніколи не була ні в горах, ні на рівнині. Місто — ось мій світ. Сірі житлові квартали, вулиці, площі й покинуті вежі. І ще промислові райони, куди без перепустки не пройдеш.

— Ми всі — невільники ритму, господарі ритму. Ранок — ніч. Сон — дійсність. Вдих — видих. Наше серце — ударна установка. Наш мозок підкоряється ритму і творить ритм… Тобі не нудно?

— Ні! Що ви!

Він тре долоні, ніби у нього мерзнуть руки.

— Батьків пам’ятаєш? — запитує ні сіло ні впало.

Я намагаюся пригадати. Виходить погано. Ніби були якісь люди… Ніби я їх колись любила…

— Вони померли.

— Від чого?

— Від старості, — припускаю невпевнено. І замовкаю.

Римус тяжко хитає головою:

— Притулок… Притулок, а не дім. Тільки вихователі не ставлять у куток — вони відразу позбавляють пакета… волі до життя… мети…

Я не розумію його. Він і не чекає, що я зрозумію. Підводиться, іде кудись у глиб магазину і невдовзі повертається з маленьким, як дві мої долоні, барабаном.

Барабан старий — це зрозуміло з першого погляду. Шкіра на ньому витерлася, де-не-де засмальцьована. Крізь плями проступає невиразне зображення.