TextBook – У лікарню сюди ваші ж нас і привезли, зглянулися.
– Фашисти є фашисти, – не в тему вставив Петруха.
– Колона у нас велика йшла, – розговорився Ілліч, – сорок одиниць. Так укропи розфігачили більше половини, до п’ятдесяти «двохсотих», при нас рахували. Думаю, нас навмисно свої ж і підставили, злили, як гарматне м’ясо, щоб позначити, де бандери зачаїлися. Бачив, як нас із Росії свої ж мінометами крили?
«Непогано, непогано ми попрацювали, – думав і радів Кабан, ледве стримуючи посмішку, – потрібно лише триматися, не видавати себе про всяк випадок, може, ще що-небудь розкажуть».
– А нас із-під Харкова сюди перекинули, на «Успенку», на пропускний пункт. Потік людей, кажуть, збільшився, потрібне підкріплення, не встигають паспорти проштамповувати. А тут таке… лихе в живіт залетіло.
– Людей правильно евакуювали, правильно – тепер грандіозна операція почнеться по звільненню Донбасу від окупантів, мирних потрібно поберегти.
– Так, – додав Петруха, – ти правильно міркуєш, Іллічу. Війна скінчиться, тут буде Новоросія, люди повернуться, сіятимуть хліб, роститимуть дітей…
– У вас закурити немає?
– У нас нічого немає. У мене ось навіть півдупи немає, – пожартував Ілліч.
«Та-ак, – подумав Кабан, – цікава історія. Коли ж мої прийдуть?»
Наговорившись, після уколів Ілліч і Петруха позасинали. Кабанові дуже хотілося курити, хотілося подзвонити на заставу і дізнатися, що відбувається, але мобільний зв’язок, як і раніше, лежав, телефон мовчав і лише показував час: 17.58.
– Можна? – В палату, прочинивши двері, заглянула медсестра.
«О, та сама, що на операції сигарету мені підкурила», – пригадав Кабан. Невисокого зросту, повненька, акуратна, кругле личко з кирпатим носиком, русяве волосся, світлі очі. Симпатична дівчина.
– Мене Нюсею звати.
– Сергій, можна Сірий. У тебе сигаретки не знайдеться? – запитав Кабан найголовніше.
– Знайдеться, тільки тут палити не потрібно, сьогодні я на чергуванні. Головний, якщо запах почує, то і тобі випише, і мені – по саме не хочу. Сірий, в Амвросіївку півгодини тому сепари зайшли.
Кабан ледь не вискочив з ліжка, але різкий біль повернув його назад:
– Не може бути! А наші де?
– А ваші вже дві години, як виїхали.
– Як виїхали?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іловайськ: розповіді про справжніх людей» автора Положій Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життя та смерть Сергія Кабана“ на сторінці 6. Приємного читання.