– Запросили трефніса до панських покоїв, – вступає у чергу на фацеції ключник Босяцької хвіртки, – а там усе в коштовностях та золоті. Трефніс закашлявся, а сплюнути ніде, то й харкнув панові в бороду. «Вибачайте, ваш-мость, – розвів руками блазень, – я нічого тут не побачив бридкішого від вашої бороди».
Не сміється ніхто: інша справа – мужики, а з великих панів більшим панам належить сміятися, виконавчій службі не пасує. Знічений ключник водить очима по обличчях – ну, хоча б один вискалив зуби!
– Хі-хі… – не втримався дудар Спитко.
– Маєш гроша! – втішився ключник.
Е, та тут не тільки музикою, а й підсміюванням можна заробити. Отак просто: засмієшся і маєш гріш…
То було ще на початку Арсенової служби в лазні. Не сподобався смішок дударя головному музикантові, і гріш його впік, ніби не в Спиткову, а в Арсенову долоню впав, але не сказав нічого, а похмурий лаутар Боцул ніби й не помітив; Спиткові ж заробіток сподобався, і він вирішив подвоїти свої доходи.
– Крикнув трефніс до пана, який ішов кладкою над болотом: «Гей, вважай, бо зроблю тобі те, що вчора одному вже зробив!» – Спитко впізнає васерляйтера. – Пан зліз із кладки в болото та й питає: «А що ти зробив тому вчора?» – «А те саме, що зробили осьдечки ви, вельможний пане».
Знову жарт про великих панів – сміху немає, а Спитко:
– Хі-хі-хі!
– Маєш два гроші! – шпурнув монету васерляйтер.
– А я бачив такий дзвін у Кракові, що як у нього на Різдво задзвонять, то на Великдень у Варшаві чути, – хтось віцує, а розохочений Спитко булькає у дуду, сміється на весь голос.
– Лови півгроша!
Спитко йшов додому багатий. Сказав на Ринку побратимам:
– Ходім на пиво, я плачу.
– Не п'ю на блазенські гроші, – відказав лаутар Боцул.
– А будеш далі реготати, – процідив Арсен, – іншого дударя знайду.
– Дурні, тож регочіть і ви – це ж гроші!
– Марш, псяюхо! – гаркнув Арсен.
…Патриції, звісно, до дешевих фацецій не вдаються, розповідають дотепні придибенції, видаючи їх за свої. А Спитко спробував заробити і в патриціїв.
– Я нині розбирав справу трьох злодіїв, але яких, якби ви знали, мосціпани! – затер руки інстигатор, віддихавшись після пари. – Прийшли вони до магістрату просити, щоб дозволили їм учити купців, як пильнувати свій товар, їм дозволили, а вони стали перед торговими рядами з киями і давай молотити ними болото, вигукуючи: «Quisque suas res attendat!»[44] Позбігалися до болота купці, а інші драбуги з їхньої шайки за той час позамітали ляди та й тільки їх бачили. Привели до мене цих трьох, а вони кажуть: «Хіба ми винні? Ми ж попереджували торгових людей, щоб пильнували свого майна».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Черлене вино“ на сторінці 52. Приємного читання.