Розділ «Черлене вино»

Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської

– Городяни! – вигукнув він, спиняючи коня перед стіною натовпу. – Нерозумне діло затіяли ви, шукаючи нині ворога поміж собою, – нема вже його тут. Он – порожня шкаралуща гадючника, – показав мечем на двір Давидовича, що з другого берега Галайдового моря дивився на Дмитрівську церкву білими вікнами з виструганого рогу. – Це він, сват мій, перший пролив кров олесьчан на Гнізні. Перші мої ратники впали не від рук польських ремісників, а від меча судді!

Він умовк, спазма пройшла його горлом, і зрозуміли люди, що запізніле каяття за дочку, яку віддав поганому Давидовичу, аби тільки умоцнити Олесько, пойняло тепер батьківське серце, і прихилились людські душі до одеського старости, бо і в нього, як і у всіх, своє горе. Підступили до нього ближче й мовчки чекали наказу.

Івашко переміг біль, який раптово й пекуче нахлинув до серця, він аж тепер утямив, що не бачити йому більше рідної дочки, але розумів: не батьком єсть, а державцем землі і людей, здавив у серці печію і заговорив:

– Я всім, кому Олесько був або став нині чужиною, дозволяю до вечірнього дзвону безкарно вийти з города. Хто ж залишиться – ремісник він чи купець, землянин чи тяглий мужик – на вали! Я не забуду вашої раті і вашої крові… Не пустимо ворога в Олесько!

– Не пустимо! – заревів майдан.

Римар Войцех Марцінковський, якому тільки що розв'язали руки, вибрався до Галайди на паперть і сказав спокійно:

– Родаки! Не чужинна нам земля Олеська, бо на ній ми народилися і виросли. Не затаюйте в серці зла на русинів. Не тут наші вороги…

– Не тут? Не тут?! – вигукнув Мартин Скрибка. – А де, де?

Він продерся крізь юрбу, перебіг вулицю і помчав стрімголов до обійстя судді. За ним повернули голови люди: може, колишній посіпака опам'ятався, упізнав місце, де колись давали йому жерти і вчили бити підневільних, а тепер шукає там сховку від роз'ярілого на Давидовича народу.

– Держи паскуду! – крикнув хтось, та Мартин уже встиг перескочити частокіл, виважив віконну раму і вліз до будинку.

Люди подались у бік двору, зупинилися біля частоколу і втім усі побачили, як з горища бухнув клубком дим. Закурився дах з усіх боків, полум'я лизнуло ґонт, дім спалахнув.

Божевільний Мартин продер біля димаря покрівлю, вибрався на верх і верескнув:

– Він мене вбив! Він мене вбив!

А затим провалився у полум'я.

Ніхто не рятував ні будинку, ані Мартина…

До обіду спорожнів майдан біля Дмитрівської церкви. Літня тиша стала напруженою, тяжкою – ніхто ж бо, навіть боярин Івашко, не відав, що трапилось там, над Стиром. Ждав Олесько гінців від Юрші або ж від Свидригайла. А знали всі одне: розпочалася війна.

Потім Осташко Каліграф запише у свій літопис такі слова:

«По Рождестві 1431 року били чолом Свидригайлові, сулячи допомогу, посадник Новгорода боярин Юрій Онцифорович бересту прислав йому, а такожде посадник Пскова Аким посла прислав. Побоявшись сукупного з українним поспільством православного рушення, а мужицького звиценжства, Свидригайло гінця до Руссдорфа одправив, аби магістр польські городи брав, інак сам супроти нього піде з Ягайлом. То вислав Руссдорф двадцять тисяч війська на Куяви, Добринську землю і на Познань. І спалили тевтонці двадцять і чотири городи польські, а сіл більше тисячі, і платив великий магістр крижакам-паліям за город три гривні, а за село гривню. Ягайло же свого секретаря до Свидригайла послав, аби той повинувався йому, а великий князь, в ярость попавши, ударив посла в лице і прогнав.

В перший же місяць літа король з великим військом ставши в Городлі над Бугом, виказав війну Свидригайлові і рушив на Володимир, спалив його і став обозом подле села Забороло за милю від Луцька. На другому же боці Стиру стояло шість тисяч литвинів, русинів і татар. Свидригайло міст розкидав, а бою не давав і послав до Михайла Юрші, которий у Луцькому замку укріпився, гінця з листом:

«Слух маю, же ти псю крев – мужиків узяв до оборони і що Федір Острозький, которого визволив з Кам'янецького замку боярин Баба, з мужицьким ополченням пішов до Подолії, а такожде слух маю з Теребовлі, що Івашко Рогатинський сказав мужикам зброю брати. Я же, прирожоний князь, з панами панством воюю, а не хлопством, і війська у вас боярського просив, а не ватаг і опришків. Що повість мені на таку збродню моя пані-рада і вся католицька Європа?»

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Черлене вино“ на сторінці 49. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи