Биті є. Гоцик

— Мовиш хоч слово — уб’ю, — пообіцяв холодно.

Відпустив Ілію.

— За мною йди. Та тільки тихо…

Гоцик присів, крадучись, посунув до розлогих кущів біля церкви. Ілія закусив губу, прибився до землі, поплазував за Гоциком.

Засіли у кущах: видно геть усе, що відбувається всередині церкви.

Незнайомець не поспішав. Наче точно знав — оце його місце і ціль, до часу тут ніхто і нізащо не з’явиться. Ось дістав невеличку лопату, пішов до сикомора, та раптом зупинився, задумався. Усміхнувся, відклав лопату, дістав з торбини пляшку вина. Відпив, улігся під сикомор і… заснув.

— Твою наліво! — здивувався Гоцик, ляснув себе по животу — під кущем жила колонія мурах: аж ніяк не зраділи несподіваним гостям.

Незнайомець прокинувся наступного дня, коли сонце уже височенько піднялося. Відшукав лопату, взявся копати під коренями сикомора. За півгодини лопата дзенькнула, наштовхнулася на щось тверде. Хлопець кинув лопату, нахилився до ями — руками відкидав землю. Врешті покінчив і з цим. Опустив руку в яму, щосили потягнув до себе невеличку важку скриню. Поставив її на траву, упав на траву поряд, змахнув з чола піт.

У кущі Ілія схопився за серце… Гоцик примружив очі, затаїв подих.

Хлопець обтрусив з долонь землю, ще й витер їх об штани, покрутив замок скрині. Замок брязнув, повис грушею. Хлопець усміхнувся і відкрив віко скрині. Засяяли дорогоцінні камінці, жовтими площинами заявляли про себе старовинні золоті монети.

— Я йду до тебе, Фатіма… — весело гукнув хлопець.

— Йду? — закричав Ілія.

— Зачекаєш, — буркнув Гоцик.

Одним стрибком подолав відстань між кущем і проваллям, на місці якого колись були двері храму. Сам став дверима, заступив вихід. Позаду біг Ілія, захлинався: Матір Божа, Матір Божа…

Незнайомець закляк — у пащі провалля, як два привиди, стояли двійко збуджених, обірваних людей. Вони були молодими. Може, одних із ним літ. Перший — високий, міцний — іронічно усміхався. Другий — невисокий, худий із чорними пронизливими очима — метушливо і панічно жестикулював руками, ніби у німому кіно.

— Гоцику… Я… Я домовлюся… Спілкування… можна виграти.

— Давай! — наказав Гоцик.

Ілія зробив до хлопця крок. Той заступив скриню, ухопився за лопату.

— Я — Ілія… — Ілія усміхнувся якомога ширше.

— Сантьяго, — спустошено прошепотів хлопець.