Биті є. Гоцик

— А це Гоцик, — Ілія вказав на Гоцика.

Сантьяго кивнув, та погляд його ковзав порожніми руїнами, наче шукав і кликав когось. І стільки чорної туги тьмяніло в його очах.

Ілія аж рота роззявив: Матір Божа! Невже це дійсно той наївний ідіот з книжки Коельо?! Розреготався:

— Сподіваєшся побачити тут ще когось? Пусте! Сюди ніхто не прийде! Ми з братом достатньо вивчили це місце. Тут живуть тільки круки.

Ілія підхопив камінець, жбурнув під купол — у відповідь чорні птахи сердито залопотіли крилами. Вони теж достатньо вивчили звички цих двох голодних обірваних людей, щоб ставитися до них легковажно.

— Всесвіт… — прошепотів Сантьяго. — Він казав: якщо дуже сильно чогось забажати, допоможе Всесвіт…

Ілія пожвавішав, завівся.

— Чого ж ти так сильно жадав?

— Знайти скарб…

— Усе без обману. Ти знайшов.

— Але ви… Ви відберете його.

— А треба було чітко формулювати бажання. Навіщо тобі скарби? Що зробиш?

— Не знаю… Обіцяв віддати десяту частину циганці. Повернутися до Фатіми. Вона чекає…

— Покинув кохану заради золота? Геть у злиднях жив?

— Ні. Я був багатим. А поряд — та кохана і єдина, заради якої можна пожертвувати життям. Але ті голоси… Вони не давали спокою, увесь час вимагали, щоб я пройшов свій шлях до кінця.

— Ти йолоп! — Ілія відчував себе мудрим і сильним. — Хіба чужі вуста можуть знати, куди веде твій шлях?! Хто змусив тебе віддати все і покинути кохану? І заради чого? Заради золота? Воно було у тебе, але ти віддав його. Задля чого?! Щоб отримати інше золото?!

Замовк, насупився.

— Ні, не дарма ми тут з’явилися, — мовив. — Хтось же повинен тебе покарати. Протринькав час і життя.

Сантьяго приголомшено глянув на Ілію. Обхопив голову руками, опустився на гірку свіжої землі.

Гоцик роздратовано насупився: може, досить балачок?