Биті є. Гоцик

— Чого він побивається?! — спитав. — Через скарб?

— Журиться, що втратив кохану. І час.

— А якщо я дам йому трохи… зі скрині… Його туга зменшиться?

— Не маю сумніву, — бадьоро відповів Ілія.

Завмер: чорти забирай! Посеред напівзруйнованої церкви стояла Гоцикова скриня. І крапка! Гоцик уже розпоряджався нею.

Підійшов до скрині, поманив Сантьяго. Указав на скарб.

— Бери!

Сантьяго зрозумів. Злодійкувато косував на мандрівників, сунув до скрині. Загріб у жменю камінців, закинув у торбу.

— Матір Божа! — не витримав Ілія, ухопив Гоцика за руку. — Що ти робиш, брате?! Навіщо? Ми так довго йшли! Ми страждали…

— Цікаво, коли він зупиниться, — недобре усміхнувся Гоцик.

— Ти зупини його. Чи я…

Ілія ухопив Сантьяго за руку.

— Досить! — вигукнув гарячково. — Однаково не знаєш, що з тим робити!

Сантьяго смикнувся.

— Я… встиг подумати. Почну спочатку. Куплю овець.

В ошелешеного Ілії відвалилася щелепа.

— Він хворий! — сказав Гоцикові.

— Чому? — зацікавлено запитав Гоцик.

— Він… завжди мріяв подорожувати. Свого часу навіть покинув заради того навчання у семінарії, купив собі отару овець, валандався із ними цією… Андалусією…

— Так він пастух?! — напружився Гоцик.