Биті є. Гоцик

— Хазяїн, — упевнено завірив Гоцик.

— Ні, ні! Ну, навіщо ти так?.. То не твоя хата! Ти не хазяїн!

— Хата не моя. Хазяїн — я!

— Який ти хазяїн?! — відчайдушно вигукнув Ілія.

— Хазяїн… ситуації, — сказав Гоцик.

Ілія ошелешено закліпав повіками, засмикав сокирою.

Гоцик розсміявся.

— Нервовий? Дай сюди сокиру! Мені згодиться.

Ілія слухняно побрьохав до Гоцика, простягнув йому сокиру, зазирнув у вічі.

— Будь ласка. Віддай мої гроші, — попросив.

Гоцик кивнув. Дістав з кишені двадцять три гривні.

— Це приблизно два євро по-вашому буде. Інші згодом віддам. Зараз не можу.

— Але це мої… мої гроші!

— Добре, — Гоцик підійшов до Ілії впритул, проштрикнув поглядом. — Якщо це твої останні гроші — віддам. Останні?

Ілія закляк: нахабний покидьок ставав не просто хазяїном ситуації — царем! Збреши — обшукає і все, що лишилося, забере, а там таки немало! Іліїних чотириста євро, маминих сто двадцять, а ще шкатулочка. Правду скажи — теж пограбує. І якого біса він побіг за цих поганцем?!

— То як? — перепитав Гоцик.

Ілія напружився і раптом сказав:

— Я… шукаю охоронця… Для подорожі. Можу тобі… заплатити, якщо погодишся… супроводжувати мене.

— Куди?

— До Франції.