Биті є. Гоцик

— А де?

Відкинула рюкзак, нахилилася до Ілії, дістала з-під светра чорну лаковану шкатулочку. Висипала з неї усе собі на долоню, пішла до дверей.

— Ні! — прошепотів Ілія. — Не йди! Ти ж моя мама! Ти потрібна мені…

Та мама й не обернулася. Розчахнулися двері, впустили до кімнати вихор осінньої негоди. Ілія хотів закричати, що втомився від порожнечі, самотності і хвороб, та нестерпний біль відрубав свідомість — розпластався на килимку.

Вранці Ілія закрутився на лаві від холоду. Роздер очі.

Пішов до печі — ще вночі, певно, перегоріла і згасла. Натяг на себе другий теплий светр, задмухав на руки…

— Правиця наче припухла, — пробурмотів.

Роззирнувся — нікого. Серце завмерло — ніч, мама, зламана рука… Закляк: шкатулка!

Задер светр, дістав з-під нього шкатулку, розкрив.

— Фу ти… — мамин скарб лежав у своєму сховищі неторканим.

Утер несподіваний піт, мить подумав, переклав шкатулку до рюкзака. Присів за стіл і задумався: перша частина плану, хоч і геть непередбачувано, але реалізувалася. Загубився дорогою до Хелма, кінці у воду. Отут хай і шукають, а він тим часом спрямує до Франції.

Стукнув долонею по правому вуху.

— Горе!

— Урок номер три, — почув. — Спілкування без потреби — задарма згаяний час.

— Як до Франції коротше? — спитав Ілія.

— Через Чехію і Німеччину, — розсердився тарган. Зашарудів у вусі. — Не знав?

— Знав…

— Навіщо згаяв час? У тебе його забагато?

— Можливо, скоро у мене буде вічність часу…

Тарган хмикнув уїдливо: