Биті є. Гоцик

Та тарган у правому Іліїному вусі лише буркнув, що стане третім у подорожі лише у Франції, а доти поради роздаватиме лише тоді, коли сам вважатиме за потрібне. Та Ілія не здався. Стукав пальцем по вуху, шепотів полохливо:

— А мої потреби тобі по цимбалах? Він до грошей моїх дістатися хоче, а ти…

— Господи, та включи вже мізки. І вимкни страхи, бо вони ведуть у морок. Якби Гоцик хотів твоїх грошей…

То так, зрозумів Ілія. Та й правди розкривати геть не хотілося.

— Чотириста євро, — здався врешті.

Відвів погляд, наче Гоцик міг здогадатися: сто двадцять євро, що лишилися від маминих ста сімдесяти (п’ятдесят у Гоцика, забудь!), перекочували до маминої ж шкатулочки, а сама вона живіт Іліїн гріє — НЗ!

— Чотириста? Небагато. Може, хай у мене будуть? — запропонував Гоцик.

Ілія відсахнувся, набундючився. Ні, ні — захитав кучерявою башкою так енергійно, ніби встроми ту башку в діжку — масло зіб’є.

Гоцик усміхнувся скептично.

— Чотириста… — повторив задумливо. — Сто двадцять із них — мої.

— Чому це сто двадцять? П’ятдесят уже… забрав.

— То не рахується. Сам віддав. Я не просив. Сто двадцять! З чотирьохсот. Лишається двісті вісімдесят. На хавку замало. Будемо у глухонімих гратися.

Ілія проковтнув образу і запропонував:

— Може, я глухонімим буду? А ти… легенду місцевому люду розповідатимеш?

— Ні.

— Та чому?! — Ілію вбивали різкі відмови. Хоч би пояснило, падло!

Та коли Гоцик взявся пояснювати, Ілія ледь не задихнувся. Трусився: мовчи, падло, мовчи!

— Ти і так убогий. Кістки стирчать, щоки ввалилися. Глянеш, тільки здивуєшся — як ще ногами соваєш? Нирки, підшлункова… Зросту того… Одним словом, хоч глухонімий, хоч ні — нещастя, а не мужик. У людей такі тільки відразу викликають… От я, приміром, дивлюся на тебе… І за що тебе жаліти?!

Вів далі, не помічав звірячої глухої ненависті у глибоких чорних Іліїних очах.

— Інша справа — я. Хвалитися не буду, але дівки… А вони, чувак, силу люблять. А тут — таке горе. Усім гарний, а балабонити не може. І не чує… Пожаліють, щоб я був здох! — Гоцик замовк, зиркнув на Ілію. — Відчув різницю?