Розділ «Частина друга Графиня»

– Це, ви знаєте, не до добра, – витираючи сльози від сміху, зауважила нарешті Гнатовська, але Антуан тільки відмахнувся.

– Облиш, люба, як ти можеш вірити в дурні старечі забобони? Ти ж сучасна, обізнана жінка.

Ірина Саввівна надпила квасу.

– Але в мене в житті вже було таке.

Антуан заперечив:

– Просто збіг.

Та скоро вже втома опанувала цим веселим товариством, і вони поволі розбрелися по своїх кімнатах. За годину дім графа Гнатовського спав міцним, спокійним сном. І ніхто не чув і не бачив, як із кімнати для челяді вийшла чорнява дівка із розплетеними косами. У руках вона тримала вкрадену ще звечора з панської комори велику запалену свічку. Босі ноги нечутно торкались підлоги, а в чорних очах похмурим полум’ям горіла рішучість, коли вона тихо й швидко увійшла до кухні та відчинила двері.

– Ну й довго ж ти ходила, – пробубнів високий чорнявий молодик у коричневій свитці й шароварах, увалюючись у кухню. – Заснула?

Мотря окинула його похмурим поглядом.

– А тобі що? Ти гроші приніс?

Козак витягнув із-за засмальцьованої пазухи мішечок.

– Аякже. Наш пан сотник свого слова завжди додержує й ніколи не образить чесну дівку. А ти ж у нас чесна?

Мотря кинула на нього злий погляд і, вихопивши в нього мішечок, сховала його кудись до білої сорочки.

– На це твого собачого розуму не стане, – роздратовано відгукнулась вона й хитнула головою на двері. – Зараз ти стулиш пельку й підеш за мною, і щоб і слова не бовкнув.

Козак згідливо хитнув головою й поплентався за Мотрею, виблискуючи хтивим поглядом на її постать у самій сорочці. Зупинились вони тільки біля дверей, за якими були покої пана Гнатовського.

Катерині, яка спала, притулившись до гарячого тіла чоловіка, снилося пекло. Нестерпно жарке, із тріском палаючого вогню, воно оточувало її, наближалось і шкірило жовті зуби з полум’я. Було так страшно й спекотно водночас, що хотілося крикнути, але крик стигнув на вустах. Від страху на ногах тягнуло жили, вона силкувалась прокинутись, але сон не відпускав… Та коли Катерині вдалося-таки розплющити очі, вона побачила перед собою ті яскраво-жовті спалахи, що так налякали її уві сні… І не відразу зрозуміла, що кімната навкруги дійсно палає.

Різко кинувшись на ліжку, вона вхопилась у Криштофа вмить похололими руками.

– Кириле, Кириле, прокинься!

Криштоф щось пробурмотів скрізь сон.

– Кирило, ми горимо! Ти чуєш?!