Розділ «Частина друга Графиня»

Катерина знехотя хитнула головою.

– Справді!

Лице Криштофа закам’яніло.

– Я власними руками задушу негідника.

Катерина налякано вхопилась за нього.

– Ні, Криштофе, не треба, не чіпайте його!

– Не можу, люба.

– Він страшна людина, – швидко заговорила Катерина, уп’явшись побілілими пальцями в білий шовк його сорочки. – Прошу тебе, Криштофе, не чіпай його, заради мене, не чіпай, я й так натерпілась, допоки дочекалась тебе назад. Господи, та це була чи не найжахливіша ніч у моєму житті, коли я лежала на тому одинокому холодному ліжку й не могла знати, куди подітися від страху за тебе. – Вона так розхвилювалася, що заговорила до нього на «ти», і дрижала вся так, що Криштоф ледве міг її втримати.

– Катарино, люба, заспокойся!

Катерина хитнула вперто головою.

– Ні, не зможу я заспокоїтись, допоки не пообіцяєш, що не станеш чіпати сотника та його волоцюг.

– Люба, він заслужив на покарання.

– Його Бог покарає.

– Але ж я покараю його швидше.

– Я не переживу, якщо з тобою щось станеться, – тихо призналась Катерина, здіймаючи на чоловіка налиті слізьми очі. – Будь ласка, Криштофе, не розривай мого серця, не шукай помсти сотнику.

Граф глибоко зітхнув.

– Добре, хоч як мені важко це зробити, я не шукатиму більш можливості помститись сотнику. – Він поцілував заплакані очі дружини. – Тільки ти більше не плач через цього негідника, добре?

Катерина всміхнулась йому скрізь сльози.

– Добре.

Криштоф поглянув на будинок, із якого назустріч йому вже поспішала пані Гнатовська, і ледь помітно покривився. Проте був досить привітний із матір’ю, коли вона зупинилась поряд.