TextBook Криштоф покривився.
– Я пам’ятаю, як хотів бігти за тобою, але зачепився за щось і впав, а на мене відразу ж упало щось важке, а далі все, темнота та пустка. Хто мене витягнув?
Катерина болісно зітхнула.
– Спочатку Антуан, він намагався витягнути тебе з-під сволока, але сам дістав по голові й ось до ранку помер. Твій лікар-німець не зміг нічого вдіяти.
Криштоф нахмурився.
– Господи, він же такий іще молодий…
– Так, але смерть не питає…
– Катарино, – хрипким голосом перебив Криштоф, – що це зі мною? Я не відчуваю свого тіла й не можу поворушити ногами.
Катерина заспокійливо всміхнулась.
– Не хвилюйся, так буде деякий час, лікар сказав, згодом це має минути. – Катерина намагалась говорити спокійно, із упевненістю, хоч сама тієї певності не відчувала, а боялась, дуже боялась за нього.
Криштоф спохмурнів іще більше.
– І що ж, я маю увесь цей час лежати?
– Так, але ж це до якогось часу…
– До якогось часу? Так отой базікало сказав? – Криштоф недовірливо покривився. – Люба, та я й слову того блазня не вірю, він накаже. Де він зараз?
– Поїхав уже, утомився…
– Утомився? Знаю я його втому, утік, хитрий пес, аби не казати мені правди. Ну дарма, я його ще впіймаю. – Він смикнувся, намагаючись устати й забувши, що не зможе тепер цього зробити. Покривився й безнадійно махнув сильною, засмаглою рукою. – Ніколи, люба, я не думав, що в тридцять років залишуся калікою, не спроможним навіть ногою поворушити.
Згодом Криштоф заснув. Катерина, яка провела півночі без сну, прилягла поряд і задрімала. Проте довго спати їй не довелося. Пробудив її далекий, незрозумілий звук, і, розплющивши очі, вона зрозуміла, що хтось тихо шкребеться в двері. Тихенько, аби не пробудити чоловіка, вона встала й відчинила двері. І побачила перед собою бліде, опухле лице діда Тараса. У нерівно надітій перуці, у брудній лівреї він стояв перед нею з дивним виразом на обличчі, у якому намішалося й провини трішки, й суму, й ще чогось незрозумілого.
– Катре… тобто… пані Катерино, – непевно та похмуро почав він, і до Катерини дійшло, що він зовсім тверезий, чи не вперше на її пам’яті.
Вона зітхнула.
– Чого тобі, діду?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Графиня“ на сторінці 72. Приємного читання.