Розділ «Частина друга Графиня»

Графиня

Коли Катерина розплющила очі, кімнату заливало пронизливо-яскраве світло сонця. Вона стулила їх, полежала ще, розуміючи, що давно вже час поратись, бо мачуха так розкриє рота, що місця буде мало. Знов розтулила й відчула, як серце пропустило удар.

Вона була не у своїй хаті.

І відразу ж пригадалося все, що сталося вчора. А пан… Поглянувши ліворуч, вона побачила Криштофа, який не зводив із неї своїх чаклунських очей.

Він тепло всміхнувся.

– Доброго ранку!

Катерина невпевнено всміхнулась у відповідь.

– Доброго ранку, пане!

Він похитав головою.

– Мене звуть Криштоф, – промовив він, ніжно торкаючись її щоки довгим засмаглим пальцем, – і я хочу, щоб ти звала мене саме так, без усяких там панів.

Катерина вже зовсім зніяковіла.

– Але ж…

– Жодних «але». Відсьогодні я для тебе Криштоф, та й годі. Добре? – Його палець торкнувся її вуст.

– Добре.

Потім він нахилився й поцілував прямо в усміхнені вуста, і на якусь мить Катерина забула про все, про цілий світ, який лишився за стінами цього дому.

Раптом у двері забухав чийсь важкий, наполегливий кулак.

– Чого треба? – Криштоф підняв голову.

Двері відчинились, і в кімнату всунулась невдоволена, похмура пика опухлого від пиятики Тараса.

– До вас там прийшли, пане, – пробубнів він і, не соромлячись, почав роздивлятися розімлілу після сну, рожеву Катерину.