Розділ «Частина друга Графиня»

– Кириле, ти повернувся?

– Як бачите, мамо.

– Я рада, а що вже дружина твоя рада! – Вона озирнулась навкруги, але, не помітивши Антуана, ураз спохмурніла лицем. І Катерина подумала про те, що пані далеко не байдужа до свого молодого коханця. Ірина Саввівна, намагаючись приховати тривогу, запитала. – А де ж Антуан?

Криштоф указав рукою в бік поля.

– Збирає для тебе квіти.

Пані Гнатовська зашарілась.

– Ой! – Зніяковіла вона. – Господи, він ще така дитина.

Криштоф знизав плечима й повів дружину до будинку. Не спавши дві доби, запилений і брудний, він минув їдальню, піднявся з Катериною до своїх покоїв, зачинив за собою двері, обійняв її посеред кімнати, притуливши міцно-міцно, і застиг так у мовчанні, мовивши тільки:

– Унизу нам не дадуть спокою.

Катерина лише хитнула головою та поклала її йому на груди. Вона насолоджувалась близькістю, намагаючись не думати про те, що він може запитати в неї, що зробив із нею сотник. І Криштоф поки що мовчав, просто гойдав її в обіймах, мов упевнювався, що вона жива та поряд із ним, що із нею все гаразд.

А потім він тихо запитав:

– Він, цей покидьок… він скривдив тебе?

Катерина відкрито поглянула йому в очі, щоб у них він побачив відповідь, побачив, що чиста вона від сотникового бруду, і додала словами:

– Ні!

І він повірив. Він поцілував її так солодко, так міцно пригорнув до себе й прошепотів, зазирнувши в очі:

– Подаруй мені сина, Катарино!

Червень поволі змінився липнем, гості пані Гнатовської й не думали їхати з Борисів, і поступово Криштоф із Катериною звикли до цих веселих молодих людей.

Сама ж Катерина за час подружнього життя, нехай і короткий, просто-таки розквітла й квітнула далі. Вона дедалі менше ставала схожою на ту забиту, обірвану та геть утомлену Катерину, якою була ще якийсь місяць тому. Ні, не відразу, а поступово замість пригніченої кріпачки з’являлася горда постать справжньої пані. День при дні виривалася вона з тісноти простої селянки, являючи себе світові та очам захопленого Криштофа.

Мальки жили тепер у великій хаті, робота вся лягла на Килину, бо Назар із Домною відразу ж відокремились. Та Килина не довго сама батрачила, знайшла якусь сирітку в Опришках, яка тепер замість Катерини гнула на неї спину. Ярина повернулася до батьків, але призналась Катерині, що, як мине час, побереться зі Злотником. А сотник остаточно зник із села, хата його стояла пусткою, одначе Катерину ніяк не полишала думка про те, що він іще повернеться, повернеться, щоб помститись.

Минув якийсь час, аж ось Ірина Саввівна вирішила, що їм уже пора вертатись до Києва. Увечері влаштували прощальну вечерю на повітрі, було гучно та весело, вечір стояв теплий, тож засиділись до пізніх лягів. Друзі Гнатовської насолоджувались тим вечором уповні. Стояв такий галас, що згодом, налякані, позмовкали й цвіркуни в садку. Антуан із Іриною Саввівною то співали пісень, то жартували, від часу до часу вибухаючи гучним, веселим сміхом.