Розділ «Книга II Мейлань»

– Сперечалися… багато про що, – ухильно закінчив Чен-Я.

Від згадки про Друдла бабчин погляд помітно зм’якшився.

– Так, Друдл… – задумливо стиснула губи вона. – У наших колах його звали Пересмішником. А ви були його другом? Чи, насмілюся запитати – учнем? Даруйте за зухвалість, але інакше вам навряд чи довелося б чути від Друдла «Касиду про взяття Кабіра» та ще й сперечатися з Пересмішником… багато про що.

«Сказати їй?» – запитав Чен.

«Скажи…» – ворухнувся я.

– Ви, напевно, чули, що я вбив у Кабірі людину? – навпростець запитав Чен-Я.

– Та… – зам’ялася Матінка Ци. – Щось на кшталт того… Тільки хто ж у таку неправду повірить – щоб такий молодий і шляхетний пан…

– Це не є неправдою. Це правда. Я вбив убивцю Друдла. І Пересмішник встиг побачити його смерть.

Те, що відбулося потім, потрясло Чена-Мене. Матінка Ци встала із-за стола, підійшла до нас і, відкинувши скатертину, опустилася на коліна й поцілувала Ченові руку.

Праву. Руку аль-Мутанаббі.

І приклалася чолом до мого клинка, злегка зрушивши піхви.

Потому бабця повернулася назад і взялася крутити в пальцях палички для їжі, ніби нічого не трапилося.

– Друдл… хитрий розумник, що полюбляв називатись дурнем у присутності справжніх дурнів, – вона говорила тихо й виразно. – Пам’ятаю, ми рідко зустрічалися, але часто хвалилися в листах одне одному новими відкриттями, а при зустрічах нашвидку переписували й заучували знайдені тексти – хоча кожен, звичайно ж, хотів мати оригінал. Утім, мене завжди цікавив початок становлення Кабірського емірату, а Пересмішник більше захоплювався епохою уль-Кайса Старшого. Але…

– Мене теж більше цікавить початок становлення емірату, – одразу ж перебив її Чен-Я. – Взяття Кабіра, походи аль-Мутанаббі… е-е-е… встановлення кордонів… Чи не могли б ви, Матінко Ци, хоч коротенько…

– Це добре, – кивнула бабця. – Як правило, в минуле дивляться старі… але коли молодь уміє обертатися – це свідчить про мудрість, що зароджується. Так, у Мейланя незабаром буде достойний правитель. Що ж, слухайте…

І ми слухали.

3

Пам’ятаю: у провулках віддавав луною гулко

Гуркіт мідного тарана війська лівого крила.

Заради Творця, Єдиного, Всеначального, хай буде його милість із нами! І впав Кабір білостінний, і сів на завойованому престолі вождь племен із передгір’їв Сафед-Кух, шалений і заколотний Абу-т-Таїб Абу-Салім аль-Мутанаббі, чий чанг у рідкісні години миру бринів, наче меч, а меч у час битв співав голосно й радісно, складаючи пісню смерті.