Розділ «Книга II Мейлань»

Слуга кивнув і вийшов.

2

Матінка Ци із часу нашої останньої зустрічі анітрохи не змінилася – що було не дивно в її віці.

– Приємної вам трапези, молоді панове, – затараторила вона з порога, – приємної трапези, і доброго здоров’я, і радості у ваш дім, і мудрості у вашу голову, а особливо – у вашу дорогоцінну голову, Вищий Чене, бо чула я, що, можливо, незабаром багатостраждальний Мейлань знайде у вашій особі достойного правителя!.. Ага, кажуть, що у вас ще й весілля незабаром – то ж мудрості у вашу голову, і щастя з молодою дружиною, і сили у ваші чресла, і діток побільше, і…

Старенька з’явилася без Чань-бо, то ж я повністю перейшов на сприйняття Чена й тепер волею-неволею мусив вислуховувати нескінченну балаканину Матінки Ци.

– Здрастуйте, Матінко, – вставив нарешті Чен-Я, коли бабця на мить замовкла, відсапуючись і готуючись до чергового слововиливу.

– Прошу за стіл, – поспішив додати Кос, виразно намагаючись заткнути рота Матінці Ци добрячою порцією їжі.

Двічі просити стареньку не довелося. Розсипаючись у подяках, вона одразу сіла навпроти Чена-Мене, підсунула до себе одразу троє горнят гречаної локшини, піалу із соєвим соусом по-вейськи, тацю зі смужками тушкованого м’яса, чотири блюдця з грибами, маринованою морквою, рисом і бобами – і справді ненадовго замовкла.

Доки старенька вправно впорувалася з частуванням, Кос збігав нагору й приніс загублений нею сувій.

Чен-Я навіть не сумнівався, що ан-Танья встиг зробити із сувою копію.

– Ви ж за цим прийшли, Матінко? – запитав Кос, демонстративно викладаючи сувій на стіл.

На щастя, поза межами досяжності чіпких пальців Матінки Ци – бо Я-Чен чомусь забоялися, що бабця зараз схопить свій пергамент і вилетить у вікно.

– Ой, спасибі вам, молоді панове! – одразу ж заметушилася бабця, квапливо дожовуючи останню смужку м’яса. – Ото спасибі так спасибі, величезне спасибі, я й не знаю, що б я без вас робила! Певно, впустила під час Бесіди, стара розмазня, а одразу й не помітила – уже потім спохопилася, та пізно… то я спершу аж заплакала, а там думаю – панове молоді, окаті, певно, знайдуть неодмінно й повернуть неодмінно, – а не застануть бабусю, то з собою заберуть, не викинуть, ні, не викинуть задаремно, і буде сувій мій у шляхетних молодих панів цілісінький аж до Мейланя, і як тільки Матінка Ци з’явиться…

Кос спритно підсунув Матінці другу тарелю з солоними колобками: бабця машинально сунула один із них до рота – і Чен-Я встиг уклинитися в паузу.

– Ви вже даруйте нас, цікавих молодих панів, Матінко, але ми насмілилися зазирнути до вашого сувою… гадали, що дізнаємося, де ви живете – а там і не стрималися! Даруйте ласкаво…

Баба перестала жувати й насторожено на нас глянула.

– Дуже, дуже цікаві записи! – ніби ніде нічого, продовжував Чен-Я. – Особливо там, де про Антару… я якось розмовляв із Друдлом, і він тоді ще співав мені «Касиду про взяття Кабіра» самого аль-Мутанаббі – ми потім із Друдлом довго сперечалися…

«Про що ми могли з Друдлом сперечатися?!» – нишком попросив мене про допомогу Чен.

«Гадки не маю!» – відгукнувся я.

На жаль, Уламок нагорі залишився…