Розділ п’ятий Зізнання за ґратами

Автомобіль із Пекарської

Зізнання за ґратами

Колись на Городоцькій був жіночий монастир, куди мешканки ув’язнювали себе з власної волі.

Уже знаючи історію в’язничної будівлі та часом проходячи повз неї, Кошовий не втомлювався дивуватися злій іронії: фундаторки-благодійниці закладали її для святих, а вже без малого півтори сотні років тут силою втримують грішників. Так склалося, що всередині, за тюремними мурами, Климові не доводилося ще бувати, і то — Богу дякувати. Жодного бажання переступити поріг Бригідок, де колишні келії заґратовані й перетворені на камери, він не мав. Пояснював це власним тюремним досвідом, тож, хоч-не-хоч, а погоджувався з Тимою: сидіти не хоче ніхто, тим більше — за чуже.

Втім, два роки тому Клима запроторили за ґрати не за чужу провину. Він справді робив те, в чому його звинувачували: захищав друкарів, котрі випускали заборонену в Російській імперії літературу, ще й українською мовою. Проте не вважав це злочином, а своє звинувачення в посібництві незаконній терористичній організації заперечував, бо справжніх терористів бачив не лише тут, у Львові. Тиждень, проведений за ґратами Косого капоніра, значно охолодив протестний запал, і наслідок не забарився: Кошовий намагався уникати в’язниць, наскільки це було можливим. І хоч саме в тюремній камері познайомився з Йозефом Шацьким, дотепер волів би зустріти дантиста в іншому, приємнішому місці.

У Бригідках мусив бути на десяту ранку, тож вийшов раніше, залишивши втомлену репетиціями Басю бачити солодкі сни й, звісно, не сказавши, куди й для чого зібрався. По дорозі забіг до контори на Сербську, переконався — нині, як і дотепер, панові Штефку не захотілося раптом навідати своє дітище, швиденько завернув першого метушливого відвідувача, вибачившись і попросивши, як не важко й терпить, зайти по обіді, а для решти написав та причепив на дверях записку. На Городоцьку не пішов, зупинив фіакр. Та в останню мить попросив візника зупинити на початку вулиці, а до тюрми подався пішки, для чогось озираючись, ніби справді вірив у можливість стеження.

Огорожі довкола місця утримання злочинців не було. Це зовсім не означало, що звідси можна легко втекти. Навпаки, Клим був начуваний від того ж Шацького про кілька зухвалих спроб вибратися зсередини на волю, дуже мало з яких закінчувалися вдало. За його словами, більш вдалими були тутешні бунти. Ще й з певною гордістю розповідав про якогось єврея Абрамовича, котрий ледь не вбив директора тюрми років десять тому, вимагаючи собі та іншим кращих умов для утримання. Дивно, але протести виявилися дієвими, що неможливо в тюрмах на просторах Російської імперії. Режим пом’якшили, навіть пообіцяли розвантажити тюрму, де в колишніх жіночих келіях в’язнів сиділо, мов оселедців у бочці. Десь від когось у ратуші Кошовий чув про наміри міської влади потроху переводити в’язнів у Дрогобич, навіть, здається, щось таке вже почалося.

Так чи інакше, після успіхів у виборюванні своїх прав сидіти за ґратами у відносно пристойних умовах кримінальники охрестили тюрму Америкою. Хоча в’язниця, думав Клим, вона і в Америці в’язниця. Там теж ніхто не проситься за ґрати.

Щойно переступив тюремний поріг, почав діяти так, як напередодні велів Єжи Тима. Коли його впустив черговий, відразу назвав себе й попросив викликати старшого, назвавши і його прізвище. Потрібний наглядач незабаром з’явився, попросив документи, глянув, повернув, після чого звелів іти за собою. На них ніхто довкола не звертав жодної уваги, з чого Кошовий зробив висновок: подібні візити тут не така вже й рідкість. Далі були переходи сходами, коридорами та галереями, чиї арки в стилі ампір уперто нагадували про монастирське минуле будівлі. Спершу Клим хотів запам’ятати маршрут. Та скоро облишив цю невдячну справу, будучи переконаним: сам назад не піде, тут його не залишать, по нього прийдуть.

Нарешті зупинилися біля дверей у самому кінці довгого коридору на третьому поверсі, офіцер відчинив їх, жестом звелів Кошовому заходити. А щойно той переступив поріг, з противним скреготом зачинив ззовні. Брязнули ключі в замку, Клим здригнувся від поганих спогадів. Віко смикнулося. Світла в камері було небагато, заґратоване віконце виходило у двір, мури частково закривали сонячні промені. Не дуже рятувала ситуацію й забрана металевою сіткою електрична лампочка під вигнутою стелею. Але все одно Клим розгледів єдиного тутешнього мешканця.

Арештант не підвівся з його появою. Сидів на ліжку, тримаючись обома руками за краї. Навіть при такому освітленні від Кошового не приховалося, як раптово постарів цей моложавий чоловік. Вірніше, той Густав Сілезький, з яким волею долі познайомився два роки тому Клим і якого відтоді бачив не так часто, зараз виглядав на свої п’ятдесят із гачком років. Бо раніше він навмисне молодився, намагаючись виглядати молодшим за свій вік, і тримався таким собі денді. Побачивши його на вулиці, в ресторані чи навіть в Опері, куди пан Густав час від часу ходив, той, хто не знав про нього нічого, сприйняв би Сілезького за світського лева з поважного товариства, не інакше. Втім, товариство, у якому він займав високу щаблину, теж мало свої вищі та нижчі шари й табелі про ранги.

Зараз на Сілезькому був дорогий, хоч помітно м’ятий костюм, під маринаркою — несвіжа біла сорочка з розстебнутим коміром. Лаковані черевики остаточно доводили: підозрюваного затримали в ресторані або якомусь клубі, до такого пан Густав не готувався. Тому сидів уже більше доби і, хоч навряд чи був у камері вперше, все одно відчував дискомфорт — саме через вбрання. В такому одязі за ґратами не тримають, виглядає він у ньому чужорідним тілом. Ну і, звісно, в’язень за збіглу добу навряд чи остаточно оговтався від шоку — не від самої тюрми, від несподіванки.

— Отут ви зараз мешкаєте, — Клим не знайшов, що ще сказати, тут же додав із запізненням: — Добрий ранок, пане Сілезький.

— У кого добрий ранок? — процідив той, і Кошовий подумки вилаяв себе, бо справді, міг би подумати трохи перед тим, як ляпати.

— Вітаю вас, — мовив, аби виправити дійсно незручну ситуацію.

— Ви вітаєте мене в тюрмі? Ви раді мене тут бачити, пане Кошовий?

Віко сіпнулося знову, Клим торкнувся його пучкою пальця.

Досить, вирішив. Треба вже брати себе в руки.

— Пане Сілезький, — почав він, намагаючись говорити твердо, й при цьому обсмикнув поли піджака, не придумав, що далі, лише повторив: — Знаєте, що, пане Сілезький…

— Що? — швидко поцікавився той, не підводячись з тюремного ліжка. — Що я маю чи мав би знати, пане Кошовий? Мушу поводитися з вами інакше? Гарно дякувати за візит? А як же, ви ж жертвуєте заради мене своїм дорогоцінним часом, а я порушив ваш святий спокій! Мені не до церемоній, щоб ви знали. А вам не варто не мене ображатися. Справа надто серйозна, аби ми тут і тепер гаяли час на ходіння колами, приглядаючись та притираючись один до одного. До речі, у мене окрема камера, але не ця. Густава Сілезького навіть після таких диких звинувачень ніхто не наважиться запроторити разом із простими смертними. І щоб остаточно завершити вступ до розмови: влаштувати цю зустріч мені надто дорого коштувало, повторити не вийде. Усі подальші контакти, запитання та відповіді — через Тиму. Йому сюди так само нема ходу, координатором буде мій адвокат.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Автомобіль із Пекарської» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятий Зізнання за ґратами“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Львів, вересень 1911 року, вулиця Пекарська

  • Розділ перший Ранкова газета для Климентія Кошового

  • Розділ другий На похороні було людно

  • Розділ третій Про що не напишуть у газетах

  • Розділ четвертий Час повертати борги

  • Розділ п’ятий Зізнання за ґратами
  • Розділ шостий Магда Богданович готова до війни

  • Розділ сьомий Крокодил, левиця та ведмідь

  • Розділ восьмий Cукня від небіжчиці

  • Розділ дев’ятий Венеційські маски

  • Розділ десятий Клуб «Доміно»

  • Розділ одинадцятий П’ять хвилин на роздуми

  • Розділ дванадцятий Прийшов із миром

  • Розділ тринадцятий Муха в окропі

  • Розділ чотирнадцятий Телятина а-ля Дідушицький

  • Розділ п’ятнадцятий Шахрай у політиці

  • Розділ шістнадцятий Револьвер повинен стріляти

  • Розділ сімнадцятий Поцілунок для Естер Шацької

  • Розділ вісімнадцятий Убогий притулок шляхетної особи

  • Розділ дев’ятнадцятий Німа служниця

  • Львів, жовтень 1911 року, вулиця Шевська

  • Література

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи