Розділ п’ятий Зізнання за ґратами

— Про нас суспільність узнала аж тепер! — відрізав Густав, націливши вказівний палець, мов пістолетне дуло, на Клима. — Якби раптом Агнешці закортіло задля шокування достойної публіки побратися зі мною, пан Леон не зміг би їй заборонити. Так, це був би мезальянс, із яким оте ваше суспільство змирилося б, попліткувавши трохи. Ні, Агнелю це не влаштовувало! Їй не потрібні відкриті стосунки з лиховісним коханцем. Вона мала більше задоволення від усього забороненого й таємного. Мені здавалося, дівчина так себе більше поважала.

Клим замислено потер перенісся.

— У вас є підозри? Хто міг убити Агнелю, ще й так демонстративно?

З відповіддю Сілезький не забарився.

— Хто завгодно.

— У панни було стільки ворогів?

– І так, і ні.

— Хіба таке буває?

— Трапляється… — Сілезький почав міряти кроками камеру, продовжуючи при цьому говорити: — Ми познайомились випадково, пане Кошовий. Не думайте, я не мав наміру зваблювати доньку одного з найбагатших промисловців Борислава. Звісно, я знав про Агнешку стільки ж, скільки весь Львів. Батько ні в чому їй не відмовляв і тому купував різні забавки.

— Ви про автомобіль?

— Агнеля до всього, що мала завдяки батькові, ставилася однаково. «Бенц», модний салон, журнал для панянок, зв’язок зі мною, кокаїн…

Кошовий мимоволі здригнувся.

— Як ви сказали?

— Наркотик, — свої слова Сілезький підтвердив упевненим кивком голови. — Я не займаюся так званим «благородним», хоч цей порошок нині набуває неабиякої моди в Європі та Росії. Але й не приховую, що за потреби можу його роздобути. Саме це прохання я почув від Агнешки вже під час знайомства.

— Чекайте, донька нафтового магната ось так просто підійшла до вас і попросила знайти… кокаїн?

— Не зовсім. Агнешка почала фліртувати. Звідкілясь дізналася, хто я і чим займаюся. Хоч у нас навряд чи були на той час спільні знайомі. Це сталося, до речі, в Опері, мав навесні контрамарку на прем’єру. Люблю, знаєте, послухати часом музику…

— Не відволікайтеся, пане Сілезький. У нас, як розумію, не так багато часу. То ви не заперечили, коли донька Радомського почала до вас загравати?

— Пане Кошовий, разом із тією дівчиною померла не видатна, але таки досить вправна акторка. Збоку наше спілкування не виглядало фліртом. Якби хтось глянув, побачив би невимушену розмову старшого чоловіка й дівчини, до чиєї ексцентричної поведінки звикли давно. Агнеля могла з незворушним або ввічливим виглядом говорити вам такі речі, від яких ладен почервоніти спитий волоцюга з Ринку. Тим, до речі, брала найперше, а не своїми сукнями, батьковими статками чи тим же автомобілем. Навіть коли Агнешку побачили в штанях, до цього скоро звикли. Вона була чортеням, пане Кошовий. Хитрим бісеням, котре тішилося від того, що мало таємниці й заборонені розваги.

— Хочете сказати, ваші з нею стосунки — ті самі розваги?

— Не приховаю, мені попервах було цікаво, — визнав Сілезький. — Ще й, знаєте, трошки заводило. Донька одного з найбагатших краян, можна при великому бажанні спробувати якось скористатися з цього. Та зв’язок із представником, скажемо так, розбишацького світу, темний бік Львова панночці досить скоро набрид. І скажу вам зовсім відверто, пане Кошовий, мене таке охолодження стосунків не влаштовувало.